Сьогодні у проєкті Thebuchacity «Герої Бучі: Назавжди в строю» ми згадуємо Леоніда Лавренчука. Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Леонід Лавренчук Миколайович народився 27 січня 1973 у Києві. З 1976 року проживав у Бучі. Навчався у Бучанській середній школі №4 (нині – Бучанський ліцей №4).
Не дивлячись на слабке здоров’я, Леонід з дитинства вражав знайомих та однокласників своєю витримкою. Ще дитиною його улюбленим персонажем був Котигорошко. Згодом він і сам стане взірцем хлопця«надзвичайної сили» та піде на секцію боксу. «Леонід був людиною, яка створила себе силою волі й праці. Він був фізично дуже сильним – але це була не «сила від природи», а сила, яку він виборов щоденними тренуваннями», – зазначає його найкращий друг Роман. Таким чином спорт та здоровий спосіб життя залишиться з ним не лише у дитинстві, але й дорослому віці.
«Спорт став його кузнею. Бокс, біг, культуризм, пізніше, бойова самооборона та фехтування ножем – кожна дисципліна тренувала в ньому наполегливість. Спорт вже не був розвагою, а стійкою практикою. Як спартанець, він гартував своє тіло та дух, не підозрюючи, що ця витривалість, ця швидкість, ця стійкість колись приведуть його до того, що він по-своєму переживе героїзм воїнів Фермопіл, що першими зустріли удар могутнішого ворога», – пригадує сестра Героя Вікторія.
Крім того, з дитинства хлопець мав хист до малювання. Найбільше у своїх сюжетах любив зображати вікінгів та завоювання. Не соромився та малював комікси у зошитах однокласників. «В десятому класі майже кожного разу, коли я починав новий зошит, і не дай Боже, залишав його на столі на перерві, чи коли виходив до дошки – Льонька за пару хвилин розмальовував останню сторінку коміксами з кумедними історіями. Всі у класі були в захваті. Ці комікси розбирались на “ура”», – пригадує однокласник Леоніда Андрій.
Після школи він захопився гастрономічною справою і продовжив навчання в торгово-кулінарному училищі. З часом, із зростанням популярності програмування, він вступив до Київського Політехнічного Інституту, та у 2005 році отримав диплом спеціаліста-інженера з програмного забезпечення автоматизованих систем.
Втім, душа лежала до мистецтва – у той же час Леонід був членом художньої студії «Гармонія» при кафедрі графіки у Київському Політехнічному Інституті. Неодноразово протягом 10 років ставав учасником виставок університетської картинної галереї. Також митець ілюстрував своїми малюнками дитячі книжки.
Після закінчення навчання, став працювати на поліграфічному підприємстві. Пізніше, вже у статусі ветерана АТО, доєднується до колективу Національного музею народної архітектури та побуту у Пирогово. Художник-аматор показує у своїх роботах любов до краси України. «Із походів з друзями в Карпати, Леонід привозив не лише сувеніри, але й розкішні пейзажі, фрагменти неба та гір, які він фіксував на полотні», – пригадує Роман.
Спорт у житті чоловіка не відходив на другий план – за сумісництвом з роботою у музеї він працював тренером-інструктором в Центрі реадаптації та реабілітації ветеранів і ветеранок АТО, а у вільний час займався боксом, бодібілдінгом, ножовим фехтуванням та фехтуванням на палках.
«Коли ми разом займалися боксом і ножовим боєм, були моменти, коли тіло просто відмовлялося слухатися. Сидиш на тренуванні, втома забиває ноги, руки терпнуть, голова пливе. А він підходив тихенько, без жодних фраз. Просто ставав поруч і починав працювати так само, удар в удар, рух у рух. І ось ти вже підіймаєшся, знаходиш у собі сили, яких, здавалось, не було. Він ніколи не казав, що допомагає, він просто робив це своєю присутністю, своїм прикладом. Його мовчазна впевненість давала більше сили, ніж будь-які слова».
Неодноразово він брав участь у змаганнях та виборював перші місця.
«У нього була особиста традиція: підтягуватися стільки разів, скільки йому років. Коли йому було 51 – він при мені робив 51 підтягування. Я пам’ятаю, як у 45 років, після того як підтягнувся 45 разів, він зліз із перекладини, ледве дихаючи, але з усмішкою буркнув: Та, це таке… фігня. Весело буде після сімдесяти! – і хитро підморгнув», – пригадує Роман. Також він зазначає: Леонід і на фронті самостійно облаштовував турніки та постійно на них підтягувався.
У 51 рік Леонід одружився зі своєю коханою Аллою. Згодом у них з’явився син, якого назвали Богданом. Коли Леонід мав відпустку, то завжди дуже поспішав побачитись з новонародженим хлопчиком, обійняти його. За словами рідних, чоловік неймовірно радів зустрічі із ним.
Попри важку службу, навіть на передовій він завжди знаходив хвилину для спілкування. Найціннішим для Леоніда були теплі родинні відносини. Він любив прогулянки на природі та спілкуватися з людьми. Завжди турбувався за близьких йому людей. За словами друзів, був чесною, справедливою, відвертою, надійною та відповідальною людиною.
Рідні пригадують, що Леонід був завжди вмів підтримати, надихнути і навчити не боятися. «Він був здатним дати саме ту пораду, яка потрібна, навіть якщо світ до неї не зовсім готовий», – зазначає кум Святослав. Коли син Святослава, Вадим, похресник Леоніда, боявся старшого хлопця в садочку, чоловік посадив його перед собою й сказав: «Слухай, малий. Ніколи не бійся того, хто більший. Головне – це дух. Запам’ятай. І друге – не бзди. І бий першим». Наступного дня хлопчик точно виконав настанову. «Виховательки стояли, як трибунал, батьки того хлопця кипіли, а ми намагалися не сміятися, бо Вадим гордо розповідав: “Я зробив усе, як хрещений казав!”».
«Всією душею він турбувався про свою сім’ю та брав на себе всю відповідальність за родину. Надихав сім’ю на віру і впевненість, був для них прикладом порядності і людяності», – зазначає Роман.
Боротьба за свободу
Помаранчева Революція
Леонід не зміг залишатись осторонь революційних процесів в Україні. Спершу, у 2004 році, він стає учасником Помаранчевої революції, доєднується до громадської організації «Пора!» та силового блоку політичної партії «УНА-УНСО».
Революція Гідності
Наприкінці 2013 – на початку 2014 років Леонід став учасником Революції Гідності. «Він був серед перших, хто кинув виклик гнітючому механізму влади, що занурювалась в авторитаризм», – пригадує сестра.
Коли “тітушки” намагались побити і розігнати протестувальників, Леонід вступив у бій з Вадимом Тітушко.
Займався охороною сцени та лідерів Революції Гідності. Чоловік постійно перебував та ночував у наметовому містечку. Рятував, виносив поранених та загиблих під час розстрілів протестувальників Майдану.
Служба в АТО
Ставши свідком важких поранень та смертей, він починає вивчати основи тактичної медицини, а згодом остаточно присвячує себе боротьбі за незалежність України. Чоловік добровільно доєднується до Збройних сил та вирушає в зону АТО у складі окремої медичної бригади швидкого реагування. Під щільними обстрілами противника, він завжди діставався до поранених та надавав необхідну медичну допомогу. Завдяки своєму професіоналізму він врятував сотні життів поранених солдат.
У 2015 році Леонід добровільно мобілізується до 13-го батальйону 95-ої окремої десантно-штурмової бригади як стрілець та кулеметник. Бере участь у рейдових та штурмових операціях на найнебезпечніших ділянках фронту, відбиває ворожі атаки бере участь у численних бойових виходах. Крім того, під час служби та бойових дій у зоні АТО Захисник особисто забезпечував охорону начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії Віктора Муженка та командувача Десантно-штурмових військ генерала Михайла Забродського .
Початок повномасштабного вторгнення
«Війна, мама. Раша напала, машина вже чекає», – ці слова Леонід промовив своїй мамі зранку 24 лютого 2022 року, пригадує сестра Захисника. Після цього з побратимами Леонід рушив на місце дислокації 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. «Вір в ЗСУ» – перше повідомлення з передової, яке Воїн надіслав матері.
Займав посаду стрільця та помічника гранатометника. Брав участь у найінтенсивніших бойових діях у районі Ізюма та Слов’янська.
У період з 15 по 20 березня 2022 року під час штурмових дій поблизу Кам’янки (Харківщина) врятував шістьох поранених військових під артилерійським та танковим вогнем. Леонід надав постраждалим медичну допомогу, забезпечив їхню евакуацію та вивіз з оточення, не дивлячись на постійних вогневий тиск.
13 квітня 2022 року під час бою біля Курульки (Ізюмський район Харківщини) отримав осколкове поранення плеча та важку контузію під час виконання бойового завдання. Не дивлячись на поранення, повернувся на службу.
20 вересня 2022 року, під час визволення села Яцьківка Донецької області, солдат Лавренчук з відстані менше 30 метрів знищив пострілом із гранатомета ворожий бронетранспортер (безпечною дистанцію вважається відстань не менше 150 метрів). Постріл уразив і знищив ворожу бронетехніку та її екіпаж – саме це врятувало життя штурмової групи і допомогло визволити населений пункт. Після цього, продовжуючи вести вогонь із стрілецької зброї та гранатомета, він ліквідував ворожий десант.
Протягом листопада-грудня 2022 року на Луганщині воїн 4 рази отримував контузії головного мозку різного ступеня через ворожі обстріли, однак залишався на передовій. Востаннє, 29 грудня 2022 року, отримав мінно-вибухову травму, врятував життя побратимам та евакуював їх з оточення під щільним ворожим вогнем.
У 2023-2024 роках, попри статус «непридатного до служби», Леонід продовжував служити добровільно. Неодноразово виконував завдання підвищеної складності, де проявляв лідерські якості, ініціативу та високий рівень професіоналізму.
У 2024 році служив у снайперському відділенні роти вогневої підтримки 252-го окремого батальйону 241-ої окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ снайпером, гранатометником та кулеметником.
У липні-серпні 2024 року брав участь у бойових діях та виконував бойові накази на території рф (Бєлгородська область).
17 серпня 2024 року, під час виконання бойового завдання на території Бєлгородської області, Леонід та його побратим потрапили під авіаційний обстріл. Леонід врятував товаришу життя, але сам отримав тяжку контузію.
Загибель
Після отримання тяжкого поранення Леонід планував їхати до Києва на лікування. В останній раз розмовляв з дружиною про сина. Останнє повідомлення, яке отримала Алла, було зі словами «Люблю вас мої, дорогенькі. Ви мої золоті».
Не дивлячись на звільнення від виконання бойових завдань, 20 серпня добровільно повернувся на передову. Доставляв боєприпаси воїнам ЗСУ.
Того ж дня під час виконання бойового завдання на Сумщині, Леонід здійснив свій останній героїчний вчинок – під час ворожої атаки ударних безпілотників Воїн прикрив собою молодого побратима. Леонід прийняв на себе основний удар – вибухову хвилю та уламки. Через смертельні поранення Захисник загинув на місці.
Прощання з Героєм пройшло 25 серпня. Захисника поховали на Алеї Героїв у Бучі.
Сестра Леоніда, Вікторія: «Ніжний син і батько, уважний брат і чоловік, вірний друг, вірний син України, Леонід назавжди залишився у наших серцях як уособлення сили, волі, честі, героїзму».
Найкращий друг Леоніда, Роман: «Для мене Леонід – це не просто Друг. Це Брат, частина мого життя, моєї історії, мого серця. І те, як він жив, і те, як він загинув – одне й те саме: він завжди ставив іншого вище за себе. Завжди. Я назавжди збережу в собі його сміх, його силу, його світло і його дружбу. І хочу, щоб люди знали: ми втратили не просто Героя – ми втратили людину, яка робила цей світ кращим щодня».
Нагороди
Відзначений ювілейною медаллю з нагоди 20-річчя Бучанської міської організації інвалідів війни, Збройних сил України та учасників бойових дій.
6 грудня 2015 року нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» всеукраїнським об’єднанням «КРАЇНА», за представленням командира спеціального загону «Штурм».
Відзначений нагрудним знаком «Ветеран війни».
28 червня 2016 року нагороджений Бучанською міськрадою відзнакою «За заслуги перед містом Буча».
15 квітня 2024 року нагороджений Міністерством Оборони України нагрудним знаком «За зразкову службу».
Нагороджений Президентом України орденом «За мужність» III ступеня, (посмертно).
13 вересня 2024 року нагороджений Бучанською міськрадою відзнакою «Почесний громадянин міста Буча» (посмертно).
Вшанування пам’яті
На честь Леоніда Лавренчука названа вулиця у Бучі.
У будинку по вул. Нове шосе, 5, де проживав Леонід, відкрили меморіальну дошку на його честь.
На згадку залишились його картини.
На Майдані незалежності встановлено прапор та портрет Воїна.
Біографія Леоніда транслюється на інтерактивній дошці по вул. Інститутській у Києві; у Київській міській державній адміністрації та на їх сайті, в Бучанській міській раді.
У Київському політехнічному інституті Леоніда вшановано на дошці пам’яті.
Інформацію про Леоніда можна знайти у «Книзі пам’яті полеглих за Україну».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
