Перші хати і яблуневі дерева, якісна цегла з клеймом «Яблунька» та епіцентр війни під час окупації міста
Так, дуже коротко можна описати один із тихих мікрорайонів міста Бучі, що розташований за залізницею та межує через річку Буча з сусіднім містом Ірпінь.
У мікрорайоні переважає приватний сектор. Адже Яблунька спочатку була окремим поселенням. Згодом (у 1966 році) село Яблунька приєднали до дачного селища Буча біля залізниці, яке швидко розросталося.
Хто і як жив на Яблуньці майже 400 років тому
Вперше в письмових джерелах село Яблунька згадується ще в 1630 році. Воно розташувалось на лівому березі річки Буча у районі вулиці Яблунська (раніше Кірова) і належала польському шляхтичу Єжі Лясоті, який отримав ці землі від графа Потоцького за героїзм на військовій службі.
За переказами місцевих, біля корчми росла велика яблуня. Згодом «біля яблуньки» почали заселятися люди. Вони викорчовували дерева і будували собі житло. Тому перших жителів цієї місцевості почали називати «корченками». А поширене прізвище яблуньців було Корченок.
У 1900 році Київське губернське статистичне управління опублікувало «Список населених місць Київської губернії». Завдяки якому ми можемо уявити, хто жив у Яблуньці та які заклади функціонували.
У статистичному управлінні зазначається, що у Яблуньці було 148 дворів. А це 825 жителів, із яких чоловіків – 397, жінок – 428. Головне заняття мешканців – землеробство. Також люди займалися перепродажем дров на паливо з лісового матеріалу, від чого отримували прибуток 1500 рублів. У Яблуньці – більша частина землі належала поміщикам, братам Бенгину-Феліксу та Ваненсу Севериновичам Сагатовським, інша, менша, – селянам.
Відомо, що у Яблуньці діяла церковно-парафіяльна школа. Навчальний заклад був відкритий 1890 року під керівництвом Олександра Красовського. У 1900 році в школі навчалося 32 учня: 26 хлопчиків та 6 дівчаток. Навчання велося російською мовою. Учні 3-х класів сиділи всі разом в одній кімнаті. Вчив їх 1 вчитель. «Закон Божий» викладав священик. Випускники 3-го класу здавали екзамен з арифметики, мови, літератури, Закону Божого.
У селищі було 4 бакалійних лавки та 1 винна. Також діяла своя пожежна частина, в її господарстві було 5 бочок, 3 кочерги і пара вил.
Цеглу з «БКЗ» з фірмовим клеймом продають нині на аукціоні поштучно
А ще у Яблуньці працювало 3 кузні та цегельний завод. Це саме той відомий багатьом цегельний завод, який місцеві знають як «БКЗ». Він бере свій початок з 1868 року. Завод належав поміщикам Сагатовським. У той час вважався найбільшим підприємством краю. Тут у 1900 році працювало 70 робітників. Цегла вироблялася дуже високої якості, на ній ставили особисте клеймо «Яблунька». Вона була відома не лише в Україні, а й за кордоном. Цеглу заводу Сагатовського ми і досі можемо знайти у старих кладках бучанських будинків.
А дехто навіть зберіг цеглу та продає нині в інтернеті на аукціоні. Цеглину пропонують придбати за 888 грн.
Цегельний завод був найбільшим підприємством цього краю. Робітники працювали у цехах, які мали вигляд критих соломою та очеретом будівель. Їхній робочий день тривав 10-15 годин. Відомо, що річний випуск цегли становив 1-1,5 мільйонів штук. Пан Сагатовський дозволяв своїм робітникам брати цеглу на виплату та будувати будинки.
На власні кошти поміщик Сагатовський побудував для дітей селян та працівників заводу школу, де згодом знаходився міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Недалеко від школи був і його власний дім – красива дерев’яна двоповерхова будівля з оригінальною різьбою. На жаль, будинок до наших днів не зберігся.
Зі спогадів старожилів, дізнаємося, що поміщики добре ставилися до простих людей і багато зробили добрих справ для становлення та розвитку Бучі.
Окрім Яблуньки, був хутір Яблонська Рудня
Відомо, що на хуторі Яблонська Рудня (зараз це також район Яблуньки) у 1900 році жило 18 чоловіків та 15 жінок. Землі хутору були у власності братів Стефана, Михайла та Івана Соколовських. Біля річки Буча був залізобетонний завод.
Підприємці Соколовські відкрили у Яблуньці шкіряний завод, де працювало 10 робітників (він належав Стефану Соколовському), і водяний млин (був у власності Михайла Соколовського).
Окрасою району була дача адвоката Неметті
Багатьом поколінням бучанців передавали романтичну історію про велике кохання київського адвоката Віктора Неметті до Тетяни Інсарової. Неметті придбав на подарунок своїй дружині видатній акторці дачу у Бучі. Це була вишукана і багата будівля з великим розкішним садом, двома озерами з перекидними містками, де плавали чорні та білі лебеді. Місце стало улюбленим для романтичних побачень та зустрічей для прогулянок. На жаль, озера та парк, що були на території дачі, у післявоєнний час зруйнували. Відомо, що дача знаходилася у районі магазину «Фора».
Нинішній Яблуньці не вистачає такого облаштованого затишного і гарного куточка, невеликого сквера чи алеї.
Нові робочі місця та розбудова вплинула на формування нового мікрорайону
1944 року почав працювати Бучанський склозавод, який раніше відносився саме до Яблуньки. Підприємство дуже вплинуло на розвиток міста. З’явилися нові робочі місця, розбудовувалась місцевість.
Навколо Склозаводу згодом сформувався новий мікрорайон «Склозаводський», де будували житло для працівників та їхніх родин. Вулиця Яблунська є найдовшою основною вулицею, яка з’єднує два райони. Тому люди часто плутають місцевість: одні вважають територію єдиним районом, інші ж – ображаються, коли мешканців з Яблуньки прирівнюють до Склозаводського чи навпаки.
Корінні мешканці Бучі умовно відокремлюють мікрорайон Яблуньки від Склозаводського. Яблунька знаходиться за залізницею у межах вулиць Вокзальної, Яблунської, Заводської.
До речі, за радянських часів вулиця Яблунська називалася Кірова, на честь одного з організаторів масових репресій у СРСР. Потім її декомунізували й дали назву на честь села Яблунька. А вулицю Гагаріна перейменували у 2022 році на вулицю імені Леоніда Каденюка.
Тихий район із зручною транспортною розв’язкою
Мешканці Яблуньки задоволені територіальним розташуванням мікрорайону. Близько до Ірпеня, через який можна доїхати до Києва. Не так далеко залізнична станція «Буча», звідки відправляються електрички. Там же автобуси зі сполученням з населеними пунктами Бучанської громади.
Протягом останніх років навколишня місцевість мікрорайону забудовувалася. На відносно невеликій території співіснують «хрущовські» будинки, приватний сектор з старішими та новими будинками, багатоповерхівки.
Поруч магазини, де можна придбати товари першої необхідності – «Фора», «Цархліб», «Ромашка». Недалеко і більші супермаркети «АТБ», «Novus», які відносно недавно побудували для зручності жителів.
Особливо подобалося місцевим зустрічатися у кафе «Бочка». Це місце з ноткою ностальгії пригадують жителі Яблуньки, а дехто навпаки видихнув з полегшення після закриття точки. «Бочка» прославилася молодіжними тусовками, з хмільним духом і емоційним з’ясовуванням стосунків.
Щоб відпочити на природі, яблунівці полюбляли виходити до місцевої річки – Бучанки, де рибалили, влаштовували пікніки. Сьогодні берег річки не такий мальовничий та гарний. Неприємний запах та сміття, помітно зменшили кількість відпочиваючих. Що є однією з проблемних тем екологічного стану мікрорайону та всього міста.
Щодо підприємств мікрорайону, то на сьогодні вдало функціонує та забезпечує робочими місцями кондитерська фабрика «Деліція». Солодкі вироби підприємства виробляють на експорт по всій Україні та за кордон. А раніше, зі слів місцевих, на місці «Деліції» були корівники та парники для вирощування овочів.
У мікрорайоні «Яблунька» знаходиться станція швидкої допомоги, дитячий садочок, школа, кілька приватних місць для розвитку та занять спортом дітей та мололді. У сусідньому районі «Склозаводський» – амбулаторія, будинок культури, церква, кладовище.
Місцеві мешканці люблять свій район, хоча часто нарікають на відсутність тротуарів, погані дороги. Не вистачає інфраструктури для проведення дозвілля дітей та молоді. У мікрорайоні немає жодного сучасного дитячого майданчика.
Серед інших недоліків Яблуньки, подвір’я не розраховані на знаходження в них приватного автотранспорту, що створює проблеми водіям та перехожим. Крім того, займають місце у дворах покинуті автівки.
Яблунька пережила окупацію: була оточена росіянами з двох сторін
Під час повномасштабного наступу рф мікрорайон Яблуньки був оточений російськими військами з двох сторін. По вулиці Вокзальній 27 лютого 2022 року розгромили колону росіян. Багато будинків приватного сектору було зруйновано, пошкоджень зазнали від осколків та пострілів багатоквартирні будинки. З іншої сторони – вздовж вулиці Яблунської, зі сторони Склозаводу, – район став під прицілом снайперів.
Під час окупації на вулицях лежали вбиті тіла, поранені чи вбиті мешканці у своїх подвір’ях. Чоловіків брали у полон.
Thebuchacity під час проєкту «Буча: Місто незламних» спілкувалися з бучанцями з Яблуньки. Ангеліна Бартош та її батько Олександр Данішевський, який був у полоні, поділилися своєю історією виживання.
В будинку між Яблунською та Водопровідною росіяни влаштували штаб. Господаря будинку Євгена Кізілова вбили. Це була для них зручна точка, будинок розташований на височині, з нього добре проглядається Ірпінь і міст між Бучею та Ірпенем.
30-річного Ігоря Литвиненка застрелили, а його тіло тимчасово поховали біля будинку на вулиці Водопровідній 34-А. Окрім Ігоря, тут поховали і Владислава Вергінського, його вбили у приватному секторі навпроти дитячого садка «Яблунька». Люди помирали без необхідних ліків.
Зазнав руйнування Бучанський ліцей №3.
Після деокупації Бучі у першу чергу відновлювали будинки приватного сектору по Вокзальній. Відремонтували дороги й зовні відновили пошкоджені будинки. Після капітального ремонту у вересні 2023 року розпочалося навчання у школі.
Місцями ще видно сліди військових дій: посічені осколками будинки, паркани. У деякі будинки люди не повернулися, тому вони так і стоять зі зламаними дверима та розкиданими речами по двору.
Та попри все пережите в окупації, найбільше бажання місцевих – зберегти свій край, покращувати його, щоб район залишався затишним, гарним та розвивався на рівні всього міста. Адже він є його частиною, з цікавим історичним минулим та працьовитими мешканцями.
Матеріали проєкту “Райони твого міста” створено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені в публікації належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
