Сьогодні у проєкті Thebuchacity «Герої Бучі: Назавжди в строю» ми згадуємо Іллю Грабара. Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Ілля Грабар Миколайович народився 14 грудня 1989 року у селі Капулівка на Дніпропетровщині, у родині вчительки та агронома. Початкові класи Ілля закінчив у Капулівській середній школі. Мама хлопця, Людмила, пригадує шо той навчався відмінно та був неординарною дитиною.
Згодом його сім’я переїхала у Нікополь. Середню освіту отримав у Нікопольській гімназії №9. У дитинстві займався танцями, музикою, футболом, баскетболом та кікбоксингом.
Першою мрією хлопця було стати снайпером. Він захопився цим у 6 класі. «Наносив скільки книжок додому. Мені розказує: «Мама, якщо швидкість вітра така, то куля летить з такою-то швидкістю», – пригадує Людмила. Навчаючись у 9 класі, Ілля з мамою поїхали до Кривого Рогу, щоб дізнатись умови вступу до військового училища. Втім зіткнувшись з реаліями, Ілля відмовляється від вступу та повертається до навчання у 10 та 11 класі.
Закінчивши 11 клас, Ілля поїхав вступати до Харківської державної академії дизайну і мистецтв на контракт. З першого разу у юнака не вийшло потрапити до омріяного навчального закладу; через це він був змушений повернутися до Нікополя. Тут він навчається 1 рік у Нікопольському економічному університеті. Після 4-х місяців навчання, паралельно починає готуватися до вступу у Харківську державну академію дизайну і мистецтв. По вихідним Ілля їздив до знайомих художників у Харкові та отримував базу художньої освіти. Творчістю він і займався у вільний час.
Через рік у хлопця виходить вступити на бюджет до академії з найвищим балом серед всіх інших вступників. «От він сам, своїм хистом він поступив», – зазначає Людмила. В академії Ілля провчився 4 роки.
Згодом Ілля переїжджає до Києва та вступає на спеціальність «Дизайн костюмів» у Академію мистецтв у Вільнюсі (Латвія). Працює помічником дизайнера.
Повернувшись з Європи до Києва, працює помічником української дизайнерки Ольги Навроцької. Людмила пригадує, що Ілля створював костюми для різних зірок, зокрема для Каті Осадчої, Наталі Могилевської тощо.
Після цього Ілля влаштовується на роботу до ресторану в Київ. Паралельно з цим починає писати власну музику. Послухати його пісні та кавери на відомі композиції можна на його Youtube-каналі «Людина і мікрофон» за посиланням. Згодом також займається продюсуванням молодих українських артистів.
Працює у Києві, проте проживає у Бучі – у ЖК «Річ Таун». Був близьким зі своїм братом Назаром (український танцюрист, блогер і модель. Старший сержант ЗСУ. Входить у 10 найкращих солдатів-блогерів). Постійно казав усім про те, як важливо любити інших. «Найвище – це любов, коли людина життя віддає за людину. Це найвища любов».
Одружився на своїй коханій – Марії. Весілля відзначили 23 липня 2022 року в Ужгороді. «Мам, я такий щасливий. За що це мені?», – казав Ілля.
Боротьба за свободу
Людмила пригадує, що вже з вечора 23 лютого Назар та Ілля знали, що розпочнеться повномасштабне вторгнення. Пізно ввечері ті виїжджають з Бучі – Ілля разом зі своєю коханою, Марією, та їдуть у сторону Житомира. Зранку вони вже прокинулись від звуків вибухів.
Машиною хлопці прибули до Ужгорода, де живуть батьки Марії. 25 лютого Назар та Ілля допомагають розвантажувати машини з гуманітарною допомогою. На початку березня Ілля подзвонив матері та сказав «Мама, я йду у військкомат». До нього долучається і його брат Назар: «Він для мене і брат, і батько. Ми йдемо за людей, я йшов за Іллю, за брата найперше. Я виріс при ньому».
27 квітня 2022 на Великдень, Назар та Ілля направились на передову у складі 101-ї окремої бригади тероборони Закарпаття. Тримали позиції у Попасній, де потрапили в оточення. Їх допомогли вивести військовослужбовці, які воювали з 2014 року. Після цього Ілля був місяць на ротації у Черкаській області. Також виконував службові обов’язки у Краматорську.
Закликав у соцмережах українців бути свідомими, не споживати російський контент: «Кожен раз, коли ви будете слухати російську музику, заходити на російські сайти, щоб подивиться кіно. Кожен раз, завантажуючи якийсь плагін на RuTracker, згадуйте, будь ласка, Бучу. Якомога частіше. Зрозумійте, що вашими відвідуваннями цих сайтів, переглядом російських фільмів, прослуховуванням російської музики ви проплачуєте такі от акції, які вони створюють у нас у країні. Тому моє глобальне прохання: українці, будьте свідомими, будь ласка».
Згодом разом із братом подають рапорти та переводяться на службу в одну роту до 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова . «Ми будемо тут, але тільки нас не розкидайте нас по різним напрямкам», – просили брати.
Не дивлячись на це, у бригаді брати виконували різні завдання. Деякий час Ілля служив на кордоні з Білоруссю. Назара тим часом у грудні 2022 відправили з Василькова на Бахмутський напрямок. Людмила пригадує, що Ілля міг написати рапорт та не їхати на передову – втім, Захисник не хотів кидати брата. Разом із ним він вирушив на фронт 4 грудня. Напередодні Ілля побачився в останній раз зі своєю мамою – на її день народження 3 грудня.
«Хоча Ілля і був наймолодший серед усіх у роті, але вирізнявся дорослою мудрістю – спокійно вирішував всі питання, був зібраним та організованим», – пригадують побратими.
14 грудня відсвяткував свій 33-й день народження.
Загибель
22 грудня Ілля в останній раз зідзвонився з мамою. Останнім його повідомленням було «Мам, я люблю тебе». Те саме він і сказав брату, коли той виходив з позицій з пораненнями.
Рівно через 10 днів, 24 грудня Ілля Грабар загинув під Бахмутом.
Наречена Марія Грабар: «Мій любий чудовий хлопчику! Твоя усмішка назавжди буде зі мною. Війна забрала твоє життя. Ти пішов і забрав з собою найбільшу частину мене. Я любитиму тебе завжди, мій усміхнений козаче!».
Назар Грабар: «Жодного сумніву в очах! Я мрію мати таку сміливість, яку мав мій брат! Його посмішка придавала сил всім хлопцям. Я люблю тебе брат! Ти є мій янгол-охоронець! Грабар Ілля позивний «Панама», командир 2 відділення. Назавжди в строю! Назавжди в моєму серці!»
Командир бригади: «Це втрата не роти, це втрата всієї бригади».
Героя поховали 30 грудня на Алеї слави у Бучі. У Героя залишились мати, брат та наречена.
Нагороди
Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). «Якось я йому жалілась про людей, які розносять плітки в селі. А він каже: “Мам, ну що ти, це ж всього люди. Мам, коли я буду отримувати Греммі, ти будеш сидіти у залі із достойними людьми”. Я це так запам’ятала. Виходжу на нагородження в парку і думаю “Це Ілюшине Греммі”».
Вшанування пам’яті
6 грудня 2023 року у ЖК «RichTown», де у мирний час проживав Ілля Грабар, встановили меморіальну дощечку на його честь.
Пам’ять Іллі вшанована на інформаційному кубі на Алеї борців за Незалежність у центрі Бучі.
У знак пам’яті про полеглого 33-річного Захисника вихованці Бучанського центру позашкільної роботи імені Андрія Куцевалова висадили дерево на території центру.
Родина Іллі Грабара організувала фонд допомоги дітям «Благодійний фонд імені Іллі Грабара», адже при житті Ілля і сам мріяв допомагати тим, кому це треба. «Відкриємо фонд і будемо продовжувати те, що не встиг зробити Ілюша», – Людмила Грабар.
Фонд проводить турніри пам’яті Іллі з баскетболу та концерти за участі молодих українських артистів.
Кожного року у День пам’яті Захисників і Захисниць проходить акція «Стіл пам’яті», організована Благодійним фондом імені Іллі Грабара спільно з платформою «Меморіал» – військовим пропонують засервірувати стіл пам’яті на честь загиблого побратима або посестри. 29 листопада 2025 року акція отримала найпрестижнішу нагороду Effie Awards Ukraine у галузі маркетингових комунікацій як найкраща комунікаційна кампанія року. Це золото в номінації некомерційних ініціатив, які зробили вагомі соціальні зрушення.
Людмила: «Ми вдячні всім, хто не пройшов повз нашого сімейного горя. Ми будемо продовжувати розвивати те, що любив Ілюша Грабар і велике прохання до всіх, хто дійсно щиро любить нашу сім’ю: ставати кращими, свідомішими, будувати таку країну, в якій би хотілось жити і гордитись, що честь наша і нашої країни понад усе. Герої на жаль вмирають, бо віддають своє життя – найдорожче, що є в них, бо вони хочуть ЖИТИ в вільній, красивий, достойній Україні. Ми не маємо права їх підвести, вони будуть вічно дивитись нам в очі! І лише пам’ять про них зможе нам допомогти будувати світ».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
