Thebuchacity продовжує проєкт «Герої Бучі: Назавжди в строю». Сьогодні ми розповідаємо про Ігоря Дідківського.
Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Ігор Миколайович Дідківський народився 11 серпня 1979 року у Малині на Житомирщині. З 1985 по 1994 роки навчався у Малинській середній школі №5 (зараз – Малинський ліцей №5). «У дитинстві Ігор був активним, винахідливим, лідером серед друзів, з тонким почуттям гумору», – пригадує його сестра, Ірина. У вільний час займався карате і боротьбою.
У 1994 році вступив до Малинського професійно-технічного училища №36 (зараз – Державний навчальний заклад «Уманський професійний ліцей». Випустився з навчального закладу Ігор у 1998 році. Здобув тут фах електрика.
З 2001 почав займатися ремонтами та будівництвом. Згодом Ігор переїхав у Київ та відкрив власну будівельну компанію, яка спеціалізувалася на зведенні готелі, проведенні ремонтів тощо.
5 липня 2007 року в Ігоря народився син – Данило. А 14 квітня 2015 року – донька Аріна.
«Найбільше він любив проводити час саме зі своїми дітьми. Це був завжди активний і цікавий відпочинок. Влітку вони разом часто їздили купатися на кар’єр у Склозаводську, іноді ночували там з палатками. У вільний час Данила він переважно навчав прийомам самооборони та боротьби, а З Аріною любив ходити на конюшню, де вони годували коників та їздили верхи», – зазначає Ірина.
У 2015 році родина Ігоря переїхала жити до Бучі. Згодом також проживав в Ірпені.
Ігор активно займався спортом. Тренувався у клубі «Аурум» під керівництвом Олександра Дудочкіна. Неодноразово брав участь у змаганнях. Зокрема – у чемпіонаті України зі змішаних бойових мистецтв у 2018 році. 39-річний Ігор став найстаршим учасником змагань. Рідні пригадують, що це був перший професійний бій та його перша особиста перемога – вихід у півфінал.
«Всі, хто коли-небудь зустрічали Ігоря на своєму шляху, запам’ятали його як сміливого, доброго, завжди позитивного, із усмішкою на обличчі, а головне – як людину, яка завжди прийде на допомогу та поділиться останнім», – пригадує сестра Ірина.
«Важко виокремити щось одне, бо товаришували біля 20 років… Незважаючи ні на що, був завжди в гарному настрої. Справжній козак, якій вчив життя не по підручниках», – згадує друг Богдан Яворський
Боротьба за свободу
Революція Гідності та АТО
У 2014 року Ігор був активним учасником подій Революції Гідності. Після нападу росії на Україну, почав активно займатись волонтерством: возив допомогу хлопцям на Схід разом з Бучанською вартою.
Повномасштабне вторгнення
З першого дня повномасштабної війни Ігор став на захист України та рідного міста. Виконував військові завдання по знищенню ворожої техніки і ворога, був розвідником та передавав координати ворога нашим військовим. Також допомагав цивільному населенню – розвозив мирним жителям ліки, продукти та інші необхідні речі.
3 березня стався важкий стрілецький між Ворзелем та Бучею. Тоді блокпост Ігоря та інших Воїнів розбили окупанти. Через це Захисникам довелося відходити у сторону Ірпеня.
Загибель
На початку березня, коли на вулиці Яблунський у Бучі вже перебували росіяни, Ігор мав виконати завдання зі знищення ворожої техніки. Він планував самотужки підірвати російський танк – зробити це було його особистим рішенням, про яке він повідомив своєму товаришу Богдану Яворському.
Останній зв’язок з Ігорем був зранку 5 березня. Він повідомив друга, що у сторону ТЦ «Жираф» іде близько 40 ворогів. Після цього він так і не вийшов на зв’язок.
«Ігоря на зв’язку не було. До останнього сподівалась, шукала де тільки можливо, зверталась у всі канали пошуку», – зазначає Ірина.
Після деокупації Бучі та Ірпеня тіло Ігоря знайшли у Вишгородському морзі. Героя розстріляли окупанти 5 березня по вул. Яблунській, 213.
Тіло Ігоря поховали у братській могилі на території Храму Святого Апостола Андрія Первозваного.
У Героя залишились двоє дітей, Данило та Аріна, мама Людмила, тато Микола та сестри Ірина та Софія.
Нагороди
12 квітня 2022 року був нагороджений званням «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).
12 липня 2022 року був відзначений Ірпінською громадою медаллю «За оборону Рідної держави» (посмертно).
16 вересня 2022 року був нагороджений званням «Почесний громадянин міста Малин» (посмертно).
17 листопада 2022 був відзначений Православною церквою України медаллю «За жертовність і любов до України» (посмертно).
1 березня 2023 року був нагороджений званням «Почесний громадянин міста Буча» (посмертно).
Вшанування пам’яті
Ігор згадується окремим оповіданням «В імʼя перемоги» в книжці Ольги Воробйової «Голоси памʼяті»
Пам’ять Ігоря вшанована на інформаційному кубі на Алеї борців за Незалежність у центрі Бучі.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
