Thebuchacity продовжує проєкт «Герої Бучі: Назавжди в строю». Сьогодні ми розповідаємо про Олексія Змієвського.
Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Олексій Володимирович Змієвський народився 13 жовтня 1981 року у Ворзелі.
У 1985 році родина Олексія переїхала до Києва. Початкову освіту здобув у школі № 251. У цей час мав дуже активне спортивне життя – відвідував гуртки з легкої атлетики та футболу. У 1991 році Олексій перевівся до школи № 293. Від імені школи брав участь у спортивних змаганнях.
Після закінчення школи він вступив до Київського авіаційного фахового коледжу, де вивчав спеціальність столяра. Після закінчення навчального закладу працював за фахом на заводі «Антонов».
У 2006 році з родиною Олексій переїхав до Бучі. Працював будівельником з укладання тротуарної плитки.
У вільний час продовжував займатись столярною справою – власноруч майстрував статуетки, дощечки, тощо.
Рідні пригадують його як доброзичливу людину. Колишня дружина Надія зазначає: «Олексій завжди допомагав іншим людям. Добрий – не егоїст. Був чуйним, товариським, працелюбним, скромним. Цілеспрямований і темпераментний, він завжди стояв на своєму», – каже Надія.
У шлюбі з Надією в Олексія народились двоє дітей – Дмитро та Марія. «Дмитро і Олексій дуже здружилися, як батько з сином. У дітей залишились хороші враження про нього, як тата», – зазначає Надія.
«Я запам’ятав Олексія, як гарного спеціаліста, майстра своєї справи. Він був справжнім другом, чоловіком, батьком, дуже світлою людиною. Завжди йшов вперед, був вірним у всьому, в тому числі й в обраному шляху. Веселий, ніколи не здавався, не опускав руки. Навіть, якщо і були якісь проблеми – він ніколи цього не показував», – пригадує брат Надії
Боротьба за свободу
З перших днів повномасштабного вторгнення Олексій брав участь в обороні Київщини. «Звістка, що він добровільно став на захист країни у перші дні повномасштабного вторгнення неабияк здивувала усіх. Ні, він не був боягузом, але через сором’язливість ніколи не рвався у лідери. Ми дуже хвилювалися за нього, адже він не був строковиком і не мав військової підготовки. Я весь час тримала з ним зв’язок, розмовляли з ним майже через день, але він завжди говорив, що все добре, все не так страшно, жартував, просив не хвилюватися», – пригадує дружина двоюрідного брата Геннадія, Світлана.
Олексій вступив до лав тероборони «Ірпінь». Ніс службу на Ірпінському мосту, на контрольно-пропускному пункті. Олексій разом з побратимами забезпечував можливість переправи місцевих жителів з міста до Києва.
Після відбиття російський військ з Бучі та Ірпеня підрозділ Олексія перемістили для проходження військової підготовки, проводили тренування з тактичної підготовки, відпрацювання елементів вуличного та міського бою, штурму й захоплення будівель.
Після цього підрозділ Олексія передислокували в район Канівського водосховища, де вони виконували завдання з його охорони.
У червні 2022 Олексій офіційно вступив до лав ЗСУ. Служив старшим солдатом, гранатометником 243-го батальйону 241-ї окремої бригади механізованої роти тероборони ЗСУ на Бахмутському напрямку, у Костянтинівці та Бахмуті. У Бахмуті Олексій безпосередньо перебував на передовій. Після Бахмута Олексія направили ротацію до Костянтинівки. Після нетривалої перерви знову повернувся на передову, де утримував позиції в Іванівському.
«Він не розповідав нам нічого, що могло нас засмутити – він оберігав нас, захищав не тільки на нулі, а й в тилу. Завжди думав про рідних більше ніж про себе», – зазначає Світлана.
Загибель
Світлана: «В ніч перед останнім своїм виходом ми розмовляли з ним понад три години, і я здогадалася, що він прощається, наче відчував. Його загибель – це страшна втрата й пекучий біль, рана, яка й досі болить. А свідомість відмовляється приймати».
Олексій «Змій» Змієвським загинув 29 червня 2023 року під час виконання бойового завдання в Іванівському.
Прощання з Олексієм пройшло 14 липня. Поховали Героя у Ворзелі на місцевому кладовищі.
У Героя залишилися двоє дітей, Дмитро та Марія, а також брати Михайло та Андрій.
Нагороди
Був відзначений нагрудним знаком «Ветеран війни».
Вшанування пам’яті
У липні 2024 року у Бучі відкрили меморіальну дошку на честь Олексія на вулиці Польова, 22, де проживав Герой.
На Майдані Незалежності розміщений меморіал на честь Олексія.
Брат Олексія, Михайло В житті він був звичайним хлопцем, ні чим не виділявся. Але вчинок, який він зробив, викликає у мене повагу і гордість.
Кума Олексія, Тетяна: «Я завжди буду захоплюватися, його мужністю і силою духу та пам’ятати той дзвінок, і його слова коли він їхав в саме пекло: “не хвилюйтеся за мене, я йду, бо мушу, бережіть себе! Він – Герой не лише для країни, він – Герой для нашої родини, ми завжди будемо пишатися і пам’ятати тебе, куме! Вічна пам’ять і вічна шана тобі».
Діти, Дмитро та Марія: «Дякуємо тобі за захист! Твій подвиг ніколи не буде забутий! Твоя відвага – приклад для нас. Низький уклін за можливість жити, працювати і вчитися під рідним небом. Нашій родині тебе не вистачає. Світла шана і пам’ять, Герою!».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
