Василь Липківський – український релігійний діяч, церковний реформатор та борець за автокефалію українського православ’я.
Народився на Черкащині у родині священника. Закінчив Київську духовну академію з ученим ступенем кандидата богослов’я.
З 26 серпня 1896 року виконував обов’язки повітового інспектора церковнопарафіяльних шкіл. За його сприяння було відкрито кілька нових шкіл, у яких готували вчителів для церковнопарафіяльних навчальних закладів.
З початком демократичної революції на початку 20 століття отець Василь активно включився в український культурно-релігійний рух. Саме тоді майбутній митрополит повною мірою усвідомив необхідність реформування церкви.
З початком Української революції 1917 року Липківський став одним із лідерів руху за утворення Української автокефальної православної церкви.
Незадовго після цього, 1919 року отець Василь став настоятелем Софійського собору і розгорнув активну діяльність по створенню українських парафій.
Зусиллями Липківського і його однодумців у 1921 р. на Свято Покрови було скликано перший Всеукраїнський Церковний Собор, який підтвердив постанову ВПЦР про автокефалію Української православної церкви.
Проте радянській владі зовсім не сподобались прагнення до узаконення незалежної української православної церкви. У 1927 році вона усунула УАПЦ із митрополичої кафедри та репресувала багатьох її представників, в тому числі і отця Василя.
Василь Липківський не раз сидів у в’язницях, був звільнений з посади настоятеля парафії та 10 років перебував у сильних злиднях. 27 листопада 1937 року НКВС розстріляла митрополита.
Точне місце поховання церковного діяча невідоме, проте на Лук’янівському цвинтарі у Києві йому було встановлено символічний пам’ятний хрест.
27 листопада 1997 року ІІІ помісний Собор УАПЦ канонізував Василя Липківського як святого в лику священномучеників.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» у межах проєкту міжнародної організації Internews Network
