Thebuchacity продовжує проєкт «Герої Бучі: Назавжди в строю». Сьогодні ми розповідаємо про Едуарда Постовенського
Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Едуард Тимурович Постовенський народився у Бучі 4 квітня 2001 року. Навчався у Бучанській загальноосвітній школі I-III ступенів №4 (зараз – Бучанський ліцей №4).
Мама Людмила пригадує, що дитинство хлопця було веселим та спокійним. Разом вони часто їздили на річку Десна на відпочинок. Едуард мав багато друзів та любив їх кликати у гості. У вільний час також полюбляв ремонтувати всілякі дрібнички, а згодом і телефони. «Добрий і чесний, він завжди підтримував в складну хвилину. У той же час його характер був і твердим. Якщо щось задумав – так і зробить».
Після школи навчався у Київському професійному коледжі «Синергія» за спеціальністю «Електромонтажник освітлювальних мереж, силових мереж та електроустаткування». Також вивчав фах електрозварювальника.
Займався ремонтом техніки, телефонів і ноутбуків, захоплювався паянням та електромонтажем, любив грати в онлайн-ігри. Людмила пригадує, що разом із сином часто проводили час разом, їздили в гості до родичів, відзначали свята, дні народження. «Він любив зі мною подуркувати, щось веселе розповісти».
Боротьба за свободу
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Едуард прийняв рішення залишитись у Бучі та допомагати місцевим. «Я просила, плакала, молила, дивилась у прекрасні блакитні очі, просила їхати зі мною, але почута тверде “Ні, я залишаюсь”. Тоді я зрозуміла, що моя дитина стала дорослою і приймає дорослі рішення», – пригадує Людмила.
11 березня хлопець евакуювався з Бучі та поїхав до батька у Київ. У столиці він пішов до військкомату та став у лави ЗСУ. «Він завжди говорив “Мам, все буде добре, не хвилюйся”».
4 квітня 2022 року, у день народження Едуарда, його призвали на службу до Нацгвардії. Після служби його перевели до військової частини 3027 НГУ. Саме тут з 1 липня 2022 року по 31 серпня 2024 хлопець служив стрільцем 2-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 1-го батальйону оперативного призначення.
Під час виконання бойового завдання на Донеччині Едуард отримав осколкові поранення. На лікарняному вдома він пройшов курси та здав екзамен з керування безпілотниками. Згодом він перевівся до військової частини 3101 НГУ «ТАЙФУН» і став кулеметником 3-го комендантського відділення комендантського взводу, групи спеціального призначення окремого загону безпілотних систем спецпризначення.
Пройшов найгарячіші напрямки фронту – Куп’янськ, Покровськ, Слов’янськ. Був сапером у FPV-екіпажі: споряджав дрони і виносив їх «на злітку». Мав псевдо Redbull. «Ми завжди були з ним на зв’язку, спілкувались по телефону. Завжди був на позитиві, іноді втомлений після завдань, а загалом йому подобалось працювати з дронами», – згадує Людмила.
Загибель
«У ніч з 23 на 24 травня я відчула, що мені неспокійно на душі, почала йому та дзвонити. До ранку я собі місця не знаходила: субота, а телефон вимкнений. Неділя, дзвінок у двері, відчинила і все зрозуміла побачивши військових на порозі, на цьому моє життя зупинилось разом з синочком.
Він був єдиним сином у мене, не одружений, залишалось 10 днів до закінчення роботи, мав приїхати додому і освідчитись дівчині, підбирав обручку, але не судилося», – пригадує мати Едуарда.
Едуард Постовенський загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання неподалік Мирнограда (Покровський район) від ворожого удару FPV-дроном.
У Героя залишились мати Людмила, бабуся Оля, двоюрідні брат та сестра, племінники, похресниця Єва.
Прощання з Воїном пройшло 27 травня об 11:00 біля рідного дому за адресою: вул. Л. Качинського, 4-Б. Поховали Едуарда на кладовищі по вул. Пам’яті, на Алеї Героїв.
Нагороди
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вшанування пам’яті
Мати Людмила: «Син для мене був всім: повітрям, серцем, всім, без чого не може жити людина. Заради нього хотілося жити, усміхатися, я дуже його любила. Був доброзичливий, любив життя, мріяв, завжди вітав зі святами, дарував подарунки на дні народження. Близькі і друзі також його любили, говорили тільки хороше про нього. Вони і досі не хочуть вірити в це горе, навідують мене, дзвонять, і також на кладовищі завжди є живі квіти».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
