Thebuchacity починає роботу над меморіальним проєктом «Герої Бучі: Назавжди в строю», присвяченим вшануванню пам’яті Воїнів із Бучі, які загинули за Україну.
Мета нашого проєкту – розповісти про Героїв як про реальних людей, а не лише як про цифри у статистиці. Ми хочемо зберегти пам’ять про їхнє життя, про те, ким вони були, чим жили, що любили, як працювали й кого надихали.
Першим, про кого розповість Thebuchacity, стане Максим Ридзанич.
Про мирне життя
Ридзанич Максим народився 28 грудня 1977 року в Коцюбинську. З сім’єю проживав у Бучі.
Мав польське коріння, в дитинстві часто гостював у бабусі й дідуся в Бережанах на Тернопільщині.
Максим навчався в Ірпінській загальноосвітній школі Nº18В у Коцюбинську. У юні роки, грав у волейбол та баскетбол, співав у хорі, багато читав.
Після 11-го класу вступив у коледж, де навчався на геодезиста. Любив ходити в походи, плавати на байдарках та катамаранах. Привчав до цього і своїх трьох дітей.
«Щойно з’являлася вільна хвилинка, ми постійно подорожували, знаходили цікаві місця. Діти з татком з 2-3 рочків почали сплавлятися на катамаранах та байдарках, піднімалися в гори – побували і в Криму, і в Карпатах!», – згадує дружина Ірина.
За її словами, чоловік завжди вчив дітей бути чесним, справедливими та принциповими, дотримуватися слова і допомагати друзям.
Військову строкову службу пройшов у батальйоні спецпризначення Нацгвардії у Криму. Отримав «краповий» берет, який вважався символом мужності, професіоналізму та перемоги в бою, який виборювали в запеклій боротьбі.
Після армії почав займатися бойовими мистецтвами: боксом, ММА та карате. Став чемпіоном України з повноконтактного карате у важкій вазі.
Добре знав англійську, а згодом почав вивчати французьку. Працював особистим охоронцем іноземця-француза. Здобувши вищу юридичну освіту, Ридзанич працював у комерційних структурах, а згодом відкрив власну охоронну фірму.
Боротьба за свободу
Максим Ридзанич був учасником Помаранчевої та Революції Гідності.
Коли почався Євромайдан вдень працював, а ввечері їздив на Майдан, привозив їжу, воду та допомагав пораненим.
У вересні 2014-го добровольцем приєднався до 90-го окремого десантно-штурмового батальйону. Служив старшиною, командиром відділення снайперів. Отримав псевдо «Адам».
У жовтні того ж року поїхав на Схід, а вже в листопаді вперше зайшов до Донецького аеропорту. Пройшов дві ротації у найтяжчі місяці зими 2014-2015 років. Спершу вийшов звідти 15 грудня, а вже через добу був удома – дуже хотів встигнути на день народження старшого сина – 17 грудня.
17 січня 2015 року група «Адама» вдруге зайшла на територію Донецького аеропорту – цей раз на пожежну вежу біля злітної смуги. Вважається, що оборона аеропорту тривала 242 дні, але насправді ще 2 дні група десантників на чолі з «Адамом» утримували позицію «Пожежка». У разі крайньої необхідності Захисники планували підірвати «Пожежку» разом із собою та особовим складом противника.
В останню ніч російські бойовики почали обстрілювати позицію з стрілецького та артилерійського озброєння. Вранці групі на чолі з «Адамом» надійшов наказ відійти. Вони вийшли всі, без втрат.
«Мені було за велику честь служити з Максом. Він був нашим командиром, братом, батьком навіть… Він гордився тим, що всі ми пройшли аеропорт. Його заслуга була в тому, що ми всі вижили. Він, як дитина, цьому радів. Коли Максим став нашим командиром, то зробив з нас справжніх бійців. З ним у бій ішли без страху, бо знали, що повернемося живими. Про нього можна сказати, що це був Великий Командир», – згадує один з його побратимів із позивним «Рекс».
Загибель
20 березня 2015 року під час бою з ворожою диверсійно-розвідувальною групоюбіля селища Опитного розвідувальна група на чолі з «Адамом» потрапила у засідку. Відрізані вогнем, на посту залишилися молодші побратими – «Малиш» і «Живчик». Ридзанич одразу кинувся на допомогу. Коротка сутичка врятувала життя його побратимам, але сам Максим отримав смертельне поранення у серце.
На момент загибелі 37-річного воїна залишилися: дружина, троє дітей та батьки.
Нагороди
Указом Президента України від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» старшина Максим Ридзанич посмертно був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
4 вересня 2017 року рішенням позачергової сесії Бучанської міськради Максиму Ридзаничу посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Буча».
31 березня 2018 року родині Максима Ридзанича вручили посмертний орден «Народний Герой України».
22 серпня 2021 року посмертно нагороджений званням «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові».
Вшанування пам’яті
25 червня 2015 року рішенням Бучанської міськради вулиця та провулок Петровського у Бучі перейменували на вулицю та провулок Максима Ридзанича.
20 вересня 2015 року на будівлі Ірпінської загальноосвітньої школи Nº18 у Коцюбинському відкрили меморіальну дошку на його честь.
3 жовтня 2015 року у Бучі пройшов Всеукраїнський професійний турнір зі змішаних єдиноборств ММА PRO UKRAINE-2, присвячений памʼяті Максима Ридзанича.
28 грудня 2015 року у Коцюбинському, на будинку за адресою вул. Доківська, 39, де жив Максим Ридзанич, встановили меморіальну дошку на його честь.
7 квітня 2017 року у Бережанах, на фасаді будинку, де мешкали бабуся та дідусь Максима Ридзанича, встановили меморіальну дошку на його честь.
Портрет воїна розміщений на меморіалі «Стіна памʼяті полеглих за Україну» у Києві: секція 6, ряд 8, місце 40.
20 січня 2018 року у Краматорську відкрили памʼятник загиблим захисникам України. Прототипом Героя став Максим Ридзанич.
1 жовтня 2023 року у Коцюбинському, на площі перед Будинком культури відкрили меморіал «Воїни світла». Серед викарбуваних імен є імʼя Максима Ридзанича.
Історії Максима описані: у проєкті «Якби не війна», у Книзі Пам’яті Київської області «Хто, як не я», у книзі «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Донецький аеропорт», у книзі Дар’ї Бурої «Хроніка війни. 2014-2020», у проєкті «Я був поляком – громадянином України».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
