24 лютого Буча прокинулася від гучних вибухів. Бомбили аеродром у Гостомелі. Почалося повномасштабне вторгнення росіян, про яке говорили протягом останніх місяців.
Дружина Андрія – Наталя та їхній син Роман наступного дня вирішили виїхати з Бучі. Вони поспіхом зібрали найнеобхідніші речі. Як і більшість, їхали перебути у безпечному місці 2-3 дні, максимум тиждень. Андрій мав виїхати до них наступного дня.
Зібрав речі, але не поїхав…
Він зібрався та пішов, щоб приєднатися до місцевої тероборони, захищати рідне місто, над яким літали російські снаряди, в якому він жив з дитинства, працював, облаштовував дім.
Час від часу з Андрієм вдавалося зідзвонитися. Дружина Наталя просила його виїжджати. Андрій відповідав, що немає можливості виїхати, як зможе, то приїде, заспокоював дружину. А сам у цей час разом із іншими облаштовував блокпости та готувався до зустрічі з ворогом. Тероборонівці, до складу яких приєднувалися місцеві жителі, копали, зносили мішки з піском, робили коктейлі Молотова, заготовлювали дрова, допомагали місцевим, які залишилися, чергували – роботи вистачало.
Прощальна розмова з рідними
Останній день, коли з чоловіком вдалося вийти на зв’язок, – 3 березня. Цього дня росіяни зайшли у Бучу. Окупація міста розпочалася з Склозаводського мікрорайону. Росіяни нишпорили дворами, виносили продукти з магазинів, у тому числі алкоголь. Озброєні та озвірілі, шукали АТОшників, військових, тероборону. Місцевих чоловіків роздягали до гола, розглядали татуювання та шукали до чого причепитися, забирали в полон, допитували.
Телефонна розмова з Андрієм була щемною і… прощальною. Більше рідні не почують його голос…
4 березня 2022 року, Андрія та ще 7 чоловіків розстріляли
Це: Анатолій Прихідко, Андрій Матвійчук, Андрій Вербовий, Денис Руденко, Андрій Дворніков, Валерій Котенко, Святослав Туровський, Віталій Карпенко.
Пізніше цей звірський вчинок росіян назвуть першим масовим розстрілом.
Росіяни зайшли у будинок на Яблунській, 31, в якому перебували бучанці з тероборони. Чоловіки були готові до зустрічі з ворогом. До речі, зброї їм ніхто не видавав, її вони здобували самостійно, дехто мав свою, дехто здобув у бою в Гостомелі. Усю зброю, яку мали, вони завчасно сховали.
Чоловіки домовилися, що скажуть росіянам про те, що вони звичайні будівельники, які не встигли виїхати з міста. Та план не спрацював. Серед своїх був зрадник, який врятував своє життя, здавши інших, наших.
Російські виродки зв’язали руки чоловікам, наказали натягнути на голови светри, зняти взуття. Та повели під дулом автоматів. Привели на підприємство «Агробудпостач», що знаходиться на вулиці Яблунській, 144, де росіяни розмістилися і влаштували свій штаб і катівню.
Місцеві чули постріли та не могли нічого вдіяти, навіть забрати тіла
Камера спостереження зафіксувала, як 9 чоловіків повели росіяни (одному з них вдалося після поранення вижити).
На тому ж місці знайшли ще 5 людей. А через місяць, після звільнення Київщини, весь світ дізнався про те, вулиця Яблунська стала вулицею розстрілу цивільних, невинних людей.
Понівечені тіла протягом місяця лежали на вулиці.
Місцеві бачили і знали, що мертві біля будівлі. Закатованих та вбитих людей росіяни не давали забрати, щоб поховати. Люди годували голодних псів, щоб тварини були ситі і не чіпали тіла…
Наталя впізнала свого любого Андрія по світлині, коли фото з місць розстрілу почали виставляти у соцмережах
Назавжди в пам’яті люблячий чоловік, мужній бучанець. Андрій навчався в школі та все своє життя прожив у Бучі. Останні роки працював у ТОВ «Нова лінія» у Бучі. Добрий, щирий, людина з золотими руками.
Відтоді життя Наталі – суцільний біль, з яким доводиться жити далі, працювати, вирішувати побутові моменти. І боротися за честь і пам’ять її чоловіка, – це вже як обов’язок.
У травні 2022 року Андрія перепоховали на кладовищі у Бучі на Алеї Героїв. Після чого Наталя немов відчула невелике полегшення, що її чоловік там, де має бути. Часто приходить на місце розстрілу, яке разом з іншими, хто втратив рідних, облаштували. Син Наталі роздрукував фотографії тероборонівців, серед яких його батько. Оформили пам’ятну дошку, прикріпили прапор, куди приходять з квітами. Рідним важливо, пам’ятати та щоб пам’ятали інші, про тих, хто загинув, захищаючи рідне місто.
Андрій Вербовий «Верба» нагороджений посмертно званням «Почесний громадянин міста Буча» та «Орденом Добровольця»
За проханням рідних, у знак пам’яті та шани місцевим тероборонівцям з Яблунської встановлять пам’ятні дошки та створять патріотичний мурал. Про це переймається і чекає на достойне увіковічення пам’яті Наталя та інші рідні загиблих.
Також у міській раді розроблений проєкт на встановлення меморіального комплексу для загиблих на Яблунській та розстріляних цивільних по вулиці. Але зараз на це немає коштів…
Підтримка та добрі слова допомагають пережити горе
Вийшла друком книга письменниці з Ворзеля Ольги Воробйової «Рани землі Бучанської». Авторка спілкувалася з очевидцями трагічних подій, родичами загиблих у Бучанському районі, у тому числі й Наталею Вербовою. Видання вже поширили по всім бібліотекам України, а згодом надрукують для Бучанської громади та презентують його.
Допомагають і знайомі, які можуть вислухати і розділити біль, не задаючи зайвих запитань.
Наталя з посмішкою згадує Руслана, перекладача японських журналістів, з якими спілкувалася у Бучі. В кінці літа чоловік зателефонував до Наталі та запропонував їй та іншим жінкам, чиїх чоловіків знайшли розстріляними на Яблунській, 144, придбати картоплю на зиму.
Також по вулиці Яблунській побудують греко-католицьку церкву імені Святого Луки. За словами священника, церква працюватиме, щоб загоїти рани і душі тих людей, які втратили своїх близьких та рідних.
Давайте пам’ятати кожного, хто захистив нас ціною власного життя, та робити все для вшанування їхньої пам’яті.
