Перші дачі у лісі, відомі творчі постаті, які прославили Бучу
Лісова Буча – найбільший мікрорайон, який умовно розташований по дві сторони Варшавської траси зі сторони Києва до центру Бучі. Ліс, гарна природа, чисте повітря – це приваблювало перших мешканців, які обирали місце для дач чи проживання. Зараз Лісова Буча активно розбудовується, тут збільшується кількість жителів. Мікрорайон і досі має свої переваги: зручне розміщення і лісову зону.
Головні вулиці Лісової Бучі: Шевченка, Миколи Гамалія, Києво-Мироцька, Антонія Михайловського, Дмитра Вишневецького, Інститутська, Тарасівська.
Найбільше заселялися у Лісовій Бучі
Довідник «Дачник», виданий у 1909 році, інформував, що Буча належить до числа здорових дачних місцевостей. Тут молодий мішаний ліс, в якому переважає сосна, чисте повітря і ставок, де поміщик Красовський дозволяв купатися, кататися на човнах і вудити.
Дачі були розташовані майже по всій території сучасного міста. Тут дійсно була гарна природа. Буча швидко перетворювалася на дачне селище, де залюбки відпочивали міщани та інтелігенція. У районі нинішньої зупинки «Лісова Буча» заселялися працівники залізниці та кияни.
Багато працівників залізниці придбали земельні ділянки в Бучі й згодом звернулись до керівництва Південно-Західної залізниці, щоб біля них зробили зупинку. З того часу існує друга зупинка – «Бучанка» (пізніше її назва стала «Лісова Буча»).
Дача – не лише місце відпочинку, а й мода
На літо з Києва на природу приїжджали службовці, торговці та творча інтелігенція. Вартість дачного відпочинку в Бучі була втричі дорожче ніж в Боярці, але значно дешевше ніж у Святошино. У той час святошинські дачі вже мали розвинуту інфраструктуру. Згодом у Бучі також буде все: літній театр, церква, базар, поштове та телеграфне відділення, ощадна каса…
А поки дачу у Лісовій Бучі можна було винайняти на літо. Вартість найму однієї кімнати на літній сезон в 1909 році становила 35-50 карбованців, двох кімнат з кухнею та верандою – 75-100 карбованців. Вартість великих будинків становила від 150 до 250 карбованців.
У 1909 році у селищі було 79 забудованих дачних садиб із виділених 250. Відомо, що у 1912 році у Бучі вже було 15 вулиць та 340 впорядкованих дачних помешкань.
Буча Лісова – як окрема частина поселення
Мікрорайон Лісової Бучі в радянські часи офіційно називався «Бучанською лісовою дачею» і обслуговувався лісгоспом. Переважала садибна забудова.
У 1910 році між мешканцями Бучі почали виникати суперечки. Наприклад, не дійшли згоди у розташуванні та будівництві магазину, базару, церкви. Через що Буча розділилась навпіл.
Частина поселення, що межувала з селом Яблунька почали називати Польова Буча, а іншу – Лісова Буча. Через 8 років Лісову та Польову Бучу було знову об’єднано в селище Буча.
Тут відпочивали, творили, воювали та лікували…
Чудова природа Бучі та цілюще повітря сприяли розвитку творчості видатного українського художника, засновника й керівника київської школи живопису Миколи Мурашка. Мешкаючи в Бучі, він створив полотна пейзажів України, зокрема картину, де зображене мальовниче озеро поміщика Соколовського.
На великій веранді дачі сім’ї Мурашка, яка знаходилась на місці школи-інтернату (нині Бучанський ліцей №5), влітку влаштовували театральні вистави, в яких брав участь юний Михайло Булгаков.
Сім`ї Булгакових та Мурашків товаришували. Їхні дачі були розташовані неподалік одна від одної.
Батько Булгакова – Опанас Іванович, у 1900 році придбав у поміщика Красовського дві десятини землі і збудував добротну дачу на 5 кімнат з двома великими верандами. Біля будинку вони посадили фруктовий сад і багато квітів.
У Лісовій Бучі жив і лікував простих людей у тяжкі роки війн та революцій видатний лікар Вітольд Камінський. У Бучі є будинок, де він жив, та криниця, яку він облаштував.
Лікар-гідропат Вітольд Камінський на своїй дачі приймав хворих і, за спогадами його пацієнтів, мав успіх у лікуванні водними процедурами.
Приймав не тільки багатих, а й бідних, з яких не брав грошей чи будь-якої винагороди. Тому у дні прийому лікаря завжди збирався натовп хворих на бучанському вокзалі, які приїжджали спеціально в Бучу на лікування до Камінського.
Також у Лісовій Бучі зберігся будинок, в якому у грудні 1943 року перебував командувач військами 1-го Українського фронту генерал армії Микола Ватутін.
Відомо, що раніше вулиця, де був штаб Ватутіна, називалася Семафорною, тому що напроти вулиці стояв семафор. Потім її перейменували на честь генерала – Ватутіна. Тепер переназвали і з 2022 року це вулиця Отамана Орлика.
Духовний розвиток – історія Петропавлівської церкви
Населення збільшувалося і виникла потреба духовного характеру – у церкві. Дерев’яну церкву побудували на Миколаївському проспекті (вул. Малиновського – нині Михайловського). Освячення храму відбулося у 1911 році на свято апостолів Петра і Павла. Саме тому храм і став називатися Свято-Петропавлівський.
У 1939 році церкву закрили. Були демонтовані куполи, дзвони забрали на переробку. 1941 року церкву знову було відкрито, а 1964 року – її спалили. На місці колишнього храму встановили меморіальний знак. Відомо, що на той час Свято-Петропавлівський храм знаходився на кладовищі.
У 1966 році в Бучі оселився архієпископ Брянський Антоній (Іван Михайловський). Він проводив Богослужіння у своєму будинку та вів аскетичний спосіб життя.
Нині у Лісовій Бучі великий храм імені Петра і Павла. Нещодавно відбулися збори громадськості щодо його переходу до Православної церкви України.
Перші школи були у приміщеннях маєтків та дач
Зараз на території Лісової Бучі 2 школи, дошкільний заклад, інститут, центр позашкільної роботи, пласт.
Навчання у нинішній Бучанській ЗОШ №1, що по вулиці Михайловського, починалося у старих приміщеннях. У колишньому будинку графині Браніцької після революції відкрилася 4-річна школа, у 1927 році – 7-річна.
Будинок дворянина Вацлава Домбровського, використовувався у 30-40-х роках як гуртожиток для вчителів, потім як навчальний корпус школи та як медичний кабінет. Зараз він в аварійному стані.
З 1937 року школа набула статусу середньої і була підпорядкована управлінню Південно-Західної залізниці і стала називатися Бучанська залізнична школа №13. У класі було по 17-18 учнів. В 1940 році відбувся перший випуск учнів, які закінчили 10 класів.
На сьогодні школу продовжують оновлювати та добудовувати.
Інший навчальний заклад у Лісовій Бучі починав свою роботу у приміщенні дачі службовця Головного управління Південно-Західної залізниці Федора Литвиненка. Після приходу радянської влади дачу у Литвиненка відібрали. Він до останніх днів працював звичайним рахівником на станції «Буча».
У 30-х роках у його будинку відкрили дитячий притулок для дітей, що залишилися без батьків після голодомору 1932-1933 років та репресій.
Після війни у приміщенні організували місце для виховання дітей-сиріт військовослужбовців. 1945 року почала працювати початкова школа.
У 1948-1949 роках відбувся перший післявоєнний випуск Бучанської початкової школи (12 дівчаток і 14 хлопчиків).
З 1961 року школа стала 8-річною. Ще не раз змінювалася назва закладу. Зараз це Бучанська гімназія №2, поруч з якою велика сучасна Академія спорту.
Мешканці пригадують, що перший дошкільний заклад був на території, де зараз Вишкільний Пластовий Центр. Поруч Пластом – Центр позашкільної роботи імені Андрія Куцевалова. Раніше на тому місці розташовувався центр «Юного техніка», де проходили гуртки для дітей.
У сучасній Лісовій Бучі функціонує садочок «Пролісок», по вулиці Дмитра Вишневецького. Для здобуття вищої освіти є Український гуманітарний інститут, що по вулиці Інститутській.
Чим відомий мікрорайон та які його проблеми
Зараз Лісова Буча (ЛБ – сучасні місцеві вживають скорочено) – це приватний сектор та багатоповерхові будинки. Спочатку багатоповерхові будинки побудували по вулиці Тарасівській. Через те місцеві інколи умовно відокремлюють в окрему назву мікрорайон «Тарасівський». Поруч нові житлові комплекси «Мілленіум», «Континент», «Річ Таун», які також можна назвати окремими мікрорайонами міста.
Також раніше мешканцям відомі такі підприємства: Науково-дослідний інститут склопластику і волокна, Бучанський експериментальний тарний завод.
У Лісовій Бучі діє міське відділення поштового зв’язку. Багато продуктових магазинів, є аптеки, кав’ярні, бювет, кладовище. До повномасштабного вторгнення працював табір «Джерело».
Для дітей облаштовані кілька гарних майданчиків та сучасні ігрові зони біля нових житлових комплексів. Та у занедбаному стані місця з спортивними майданчиками.
Щодо транспортної розв’язки: відповідь може бути неоднозначною. Залежить від того, хто де проживає та куди потрібно дістатися. Нагадаємо, що мікрорайон Лісової Бучі – умовно розташований по дві сторони міста. Частина Лісової Бучі знаходиться за залізничними коліями. Незручно облаштована залізнична станція «Лісова Буча», до якої підхід для пасажирів справжнє випробування. За графіком маршруток можна дістатися у Київ, Ірпінь.
Втрати, спричинені війною
Повномасштабне вторгнення росіян та окупація Бучі не оминула околицю міста – Лісову Бучу. У мікрорайоні пошкодили приватний сектор та житлові комплекси, вбивали місцевих.
Thebuchacity під час проєкту «Буча: Місто незламних» спілкувалися з бучанцями з Лісової Бучі, які детальніше розповіли про те, що відбувалося у районі, як вони евакуйовувалися та що бачили.
Також під час обстрілів було знищено архів публіциста, літературного критика, діяча руху опору проти зросійщення В’ячеслава Чорновола.
Ослабла та померла видатна місцева художниця-шістдесятниця Любов Панченко.
Лісова Буча – зелена зона
Останні роки активно забудовується все місто, у тому числі і Лісова Буча. Замість лісу з’являються нові котеджі, квартали. Місцевість все одно більш затишна та зелена, порівняно з іншими мікрорайонами.
Лісову зону намагаються зберегти у парках і скверах. У Лісовій Бучі це сквер імені Ревуцького, парк «Родинний» біля храму, новостворений куточок місцевими активістами громадський сквер «Лісовий», великий Центральний парк.
Прибудинкова територія зелена та доглянута завдяки її мешканцям, які піклуються про красу свого району, влаштовують суботники та хочуть жити у гармонійному поєднанні природи та сучасних потреб.
Матеріали проєкту «Райони твого міста» створено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені в публікації належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
