Жінка з Херсона, яка ховала прапор під час окупації, тепер живе у Бучі
12 листопада 2022 року Людмила Старкова з Херсону дізналася про деокупацію міста. Найперше, що зробила жінка, – пішла в город та відкопала український прапор, який зберегіла всю окупацію. Її син Сергій з цим прапором у руках виходив на проукраїнські акції в Херсоні. А коли ФСБ почала переслідувати активістів, він залишив стяг вдома. Після побиття окупантами чоловік змушений був виїхати, аби уникнути арешту. Людмила ж залишилася і в знак протесту – повісила прапор на вікні, а коли вулицями почали ходити росіяни, вирішила сховати його у надійне місце, щоб зберегти для сина і до перемоги. Тому закопала його у дворі.
Відео, коли Людмила дістає захований від росіян прапор, стало вірусним: його побачили понад 130 000 людей.
Але війна не дала жінці залишитися вдома. Постійні обстріли та смерть чоловіка змусили покинути рідне місто. Тепер вона живе у модульному містечку в Бучі, як і ще сотні переселенців, що втратили житло.
Як живуть люди в модульних містечках Бучі, з якими труднощами стикаються та які у них шанси на постійне житло? Адже модульні містечка стали рішенням для багатьох людей, але, на жаль, – лише тимчасовим.
Модульні містечка стали порятунком для тисяч переселенців
Модульні містечка в Україні почали облаштовувати ще у 2014 році для переселенців із Донецької та Луганської областей. А після повномасштабного вторгнення вони знову стали рятівним варіантом, зокрема і на території Бучанської громади.
Після деокупації Бучі сотні родин залишилися без даху над головою. Модульні містечка стали тимчасовим прихистком для тих, хто втратив житло, а згодом і для тих, хто був змушений виїжджати з окупованих територій.
Проєкт тимчасового житла у Бучі реалізували за підтримки Уряду Польщі у червні 2022 року. Першими мешканцями модульного містечка стали понад 700 родин Бучанської громади.
Зараз у Бучанській громаді 4 локації з модульними будиночками: 3 з них розташовані у Бучі, 1 – у Ворзелі. Скільки бучанців продовжують жити у модульних будинках статистики немає, втім їх вже дуже мало. Адже за цей час у Бучі відновили понад 90% об’єктів. Тому зараз у модульних будинках живуть переважно люди з Донецької, Херсонської, Запорізької областей, які у пошуках прихистку приїхали у Бучанську громаду.
Від втрати дому, пошуку прихистку та життя у модульному будинку
Людмила Старкова до повномасштабної війни не виїздила з Херсону. Вона працювала бібліотекаркою, розвивала сімейний бізнес. У її родини був пансіонат на Арабатській стрілці, де тепер «господарюють» окупанти. В будинок у Херсоні двічі влучив снаряд.
«Будинок у нас був великий, у прибережній зоні. Зараз там лише руїни. В Херсоні досі залишаються моя дочка та зять, але кожного дня там небезпечно. Я пережила окупацію і не хотіла покидати свій дім. Лише після смерті чоловіка вирішила виїхати ближче до сина», – розповідає Людмила.
Після виїзду з рідного Херсона жінка одразу поселилася у Лісовій Бучі, де її тимчасово прихистили волонтери на території Українського гуманітарного інституту. Згодом Людмила переїхала у модульне містечко. Уже 1,5 року її життєвий простір обмежений 14 квадратними метрами кімнати.
«У мене вдома спальня була вдвічі більша. Але, знаєте, мені дуже комфортно. Тут є все, що необхідно для життя», – каже жінка.
Людмила зізнається, що спочатку адаптуватися було складно, особливо психологічно: «Іноді відчуваю тугу і самотність, тоді виходжу в коридор чи на кухню – поспілкуватися, відволіктися. Мені це допомагає».
Загальні умови проживання у модульному містечку її влаштовують: тут тепло, є всі зручності, поруч магазини, аптеки, Нова пошта, транспорт.
Допомога і нові можливості
Модульні містечка, які стали реалією післяокупаційних днів, укомплектували необхідною технікою. Волонтери подбали, щоб у людей, які там житимуть, були пральні машини, електрочайники, мікрохвильові печі, електроплити. Це допомогло забезпечити непогані побутові умови для людей, що втратили дім.
Зараз Людмила оформлює документи на своє житло в Херсоні. «Документи були на чоловіка, який помер. Поки триває оформлення спадщини, я не можу подати заявку на компенсацію», – пояснює вона. Жінка консультується з юристом із фонду «Право на захист». Коли вона зможе отримати грошову компенсацію чи сертифікат на придбання нового житла, ще невідомо.
Необхідну медичну допомогу Людмила отримує в місцевій амбулаторії, а благодійні організації та волонтери підтримують одягом та іншими необхідними речами. «Приїхала сюди серед зими в одній шубці. Добре, що волонтери привозили одяг, тож з часом усе з’явилося. Зараз і сама знаю, до кого у Бучі можна звернутися», – розповідає вона.
Тетяна, комендантка модульного містечка, яка також переселенка, приїхала у Бучу із Донецької області, розповідає, що жителі підтримують чистоту та допомагають одне одному. Вона зазначає, що модульне житло – це непоганий варіант для тих, хто не може дозволити собі орендувати квартиру, адже ціни на житло високі. «Це хороша можливість зекономити кошти до того часу, поки триває процес відновлення власного будинку», – каже Тетяна.
Серед мешканців багато людей пенсійного віку, для яких оренда квартири є фінансово непосильною. Для них модульне містечко стало справжнім порятунком.
Зараз містечко заселене повністю. Звичайно, кому вдається отримати житло за державною програмою або відбудувати свої пошкоджені домівки за допомогою компенсацій від держави, виїжджають, а на їхнє місце поселяються нові люди. Частина переселенців чекають деокупації або відсунення лінії фронту та розраховує повернутися додому. Адже де б людина не була, вдома завжди краще. Втім, дехто вже не проти залишитися жити у Бучі, особливо, якщо вдасться придбати нове житло. І про такі випадки розповідають.
Багато мешканців модульного містечка не мають куди повертатися, а отримання нового житла займає чимало часу. Тому тимчасовий прихисток для них перетворюється на довготривале місце проживання. Ті, хто дотримується загальних правил, можуть залишатися тут стільки, скільки потрібно.
Втім, трапляються випадки, коли люди, чиї будинки вже відновлені, не поспішають виїжджати. Адже проживання в модульному містечку звільняє від сплати за комунальні послуги, а статус ВПО дає можливість отримувати щомісячну фінансову допомогу.
Як пояснює Ірина Пасічна, керівниця Центру управління соціальної політики у Бучі, договори на проживання переглядаються кожні півроку. Якщо житло людини відремонтоване й придатне для проживання, договір не продовжують, і вона повинна залишити тимчасове поселення.
Для того, щоб отримати місце у модульному містечку, необхідно подати заяву разом із відповідним пакетом документів у міський ЦНАП. Якщо є вільні місця (оскільки одні мешканці виїжджають, а інші заселяються), нові заявники можуть отримати право на проживання.
Проблеми і виклики
Модульні поселення були створені як тимчасове житло для ВПО, але через затримки з отриманням компенсацій або відсутність можливості повернутися додому, багато людей змушені жити там роками. Для покращення умов і забезпечення переселенців постійним житлом потрібні комплексні рішення.
Український уряд спільно з міжнародними партнерами працює над реалізацією програм підтримки ВПО. Втім, державні ініціативи та законодавчі зміни потребують прискорення участі у них саме ВПО, зокрема через спрощення оформлення документів на власність, а також отримання сертифікатів на житло для тих, чиє майно залишилося на окупованих територіях або було зруйноване. Було б добре запровадити механізми компенсації або отримання альтернативного житла для переселенців, які не можуть повернутися у свої домівки. Також актуальними залишаються пільгові умови оренди або викупу житла для тих, хто тривалий час проживає у тимчасових поселеннях.
Програми житлового забезпечення, такі як:
- запуск пільгових іпотечних програм для переселенців, щоб вони могли придбати власне житло;
- будівництво соціального житла у громадах, де найбільший попит на нього;
- залучення іноземних партнерів до фінансування нових житлових об’єктів і програм допомоги
можуть допомогти швидше повернутися людям до нормального життя.
Важливим є те, що у Бучі мешканці модульних будинків отримують інформацію про доступні ініціативи та юридичну допомогу від юристів БФ «Право на захист», які проводять для них безкоштовні консультації та допомагають з оформленням документів та вибором участі у програмах.
Життя триває, попри все
Поки що у Людмили Старкової немає можливості повернутися додому. «Мій будинок пошкоджений настільки, що жити в ньому не можна. Дах розбитий, вікна забиті, стіни потребують ремонту», – пояснює вона. Жінка сподівається на те, що їй вдасться переоформити документи та скористатися державними програмами, щоб придбати нове житло.
Попри втрати, Людмила намагається жити далі. Вона не тільки адаптувалася до нових умов, а й навчилася цінувати те, що має.
«Я думала, що мені буде важче. Але насправді мені всього вистачає. Головне – бути в безпеці», – каже вона і звертає увагу тих, хто знаходиться під обстрілами, не варто боятися виїжджати.
Жінка відвідує культурні заходи, що відбуваються у місті, буває у місцевому парку, де їй дуже подобається, ходить до озера, яке нагадує про рідні місця Херсонщини.
Втрата дому, рідного міста, бізнесу – це трагедія, але історія Людмили показує, що навіть у найскладніших умовах можна знайти силу рухатися вперед. І головне – не втрачати віру в майбутнє. Але як би добре не було, хочеться мати свій дім.
Модульні містечка стали порятунком для багатьох, хто втратив житло чи виїхав з небезпечних місць. Це далеко не ідеальний варіант, але кращий, ніж залишитися на вулиці чи жити в страху під обстрілами. Люди адаптуються до життя в інших громадах та попри все намагаються знайти нові можливості та будувати життя заново.
Все ж модульні містечка передбачені як тимчасове житло на шляху до повернення у власну оселю. Дуже важливою є реалізація довгострокових житлових програм, прискорене оформлення компенсацій та системна підтримка з боку держави і громадських організацій, щоб люди могли якнайшвидше повернутися до нормального життя.
