Thebuchacity продовжує проєкт «Герої Бучі: Назавжди в строю». Сьогодні ми розповідаємо про Віктора Лук’яненка.
Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Віктор Олександрович Лук’яненко народився 8 листопада 1989 року у Бучі. Ходив до дитсадку у мікрорайоні Ястремщина.
Навчався в Ірпінський ЗОШ I-III ст. №7 (зараз – Бучанська ЗОШ I-III ст. №1). У дитинстві любив рибалити, а також займався ремонтом техніки. З часом ці захоплення перейшли з ним і в доросле життя. У шкільній характеристиці про Віктора пишуть: «Трудолюбивий. За характером хлопчик спокійний, врівноважений, добрий, щедрий, слухняний. Сумлінно ставиться до виконання громадської роботи. Всі доручення завжди виконує охоче і добросовісно. Користується авторитетом серед товаришів. Хороший спортсмен».
Молодша сестра Анна пригадує, що Віктор любив ремонтувати телефони, годинники тощо. Вона каже, що брат також завжди підтримував інших і був готовий піти на її захист.
Після закінчення 9 класів школи вступив до Вищого професійного училища №10 у Києві (зараз – Київське вище професійне училище будівництва та дизайну). Здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Працював у цій сфері і надалі. Зокрема, у 2008 році працював в автотранспортному підприємстві «Транском».
У 2009 році був прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником каналізації на Ворзельську дільницю КП «Ірпіньводоканал».
У 2014 році вступив до лав Самооборони міста Буча (зараз – Громадська організація «Бучанська Варта»).
Після участі в АТО працював шиномонтажником на місцевому СТО.
Сестра Героя пригадує, що в житті Віктор був дуже люблячою людиною. «Віктор був світлою і доброю людиною, вірним другом, надійним побратимом, люблячим сином, достойним братом, добрим дядьком і хоробрим воїном», – пригадує про нього мати, Наталія.
Боротьба за свободу
АТО
23 квітня 2015 року Віктор був призваний за частковою мобілізацією до лав Збройних Сил України. Служив в АТО. Мав псевдо «Змій». Під час виконання одного із завдань отримав поранення. Після цього цього за рішенням військово-лікарської комісії його звільнили з військової служби за станом здоров’я.
Повномасштабне вторгнення
З перших днів повномасштабної війни Віктор долучився до оборони міста у складі Бучанської варти. Під час служби ніс чергування на блокпостах та спостережних пунктах, здійснював охорону та патрулювання рідного міста.
В окупації також дбав про рідних.
Загибель
3 березня 2022 року чоловік пішов до мами. Віктор сказав, що його чекають інші хлопці, які обороняли місто, та пішов з дому. Ще пару днів він був на зв’язку з сім’єю, зокрема з братом Олександром. 6 березня він перестав виходити на зв’язок.
6 березня Віктора Лук’яненка розстріляли російські військові.
12 квітня, після деокупації Бучі, його тіло знайшли у братській могилі на території Церкви Святого Апостола Андрія Первозванного. На тілі Віктора були численні вогнепальні поранення.
Згодом Віктора поховали на міському цвинтарі Бучі.
У Героя залишились мама Наталія, брати Сергій та Олександр, сестра Анна, а також племінники. «Віктор був працьовитим, добрим та життєрадісним. Мав багато друзів, рідних. Мав власні мрії та хотів багато досягти у своєму житті. Любив рибалити, займався ремонтом техніки. Був гарним сином, надійним братом, другом, вірним товаришем, побратимом», – пригадує матір Воїна.
Нагороди
11 квітня 2025 Віктора Лук’яненка нагороджено (посмертно) відзнакою «Почесний громадянин Бучі».
Вшанування пам’яті
10 квітня 2024 року на стіні Бучанської школи №1 відкрили меморіальну дошку на честь Віктора.
Пам’ять Віктора вшанована на інформаційному кубі на Алеї борців за Незалежність у центрі Бучі.
Мати Наталія: «Не встиг Віктор створити власну родину, але встиг стати прикладом, стати Героєм, стати стіною між ворогом і своїм народом. Дякуємо йому за це і низько схиляємо голови за його відвагу і мужність. Він віддав своє життя за рідну Україну. Йому назавжди 32 роки. Нехай пам’ять про нього живе не тільки в наших серцях, а і у тиші, у подиху вітру, в дитячих усмішках і в кожному вільному дні».
Брати Сергій та Олександр: «Віктор завжди приходив на допомогу та підтримував. Він залишився у нашій пам’яті веселим і люблячим братом».
Сестра Анна: «Ходимо на кладовище, згадуємо його».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
