Цього разу у проєкті Thebuchacity «Герої Бучі: Назавжди в строю» ми згадуємо Данила Пархоменка.
Ми створюємо ці історії, щоб розповідати про наших Захисників, які поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Пархоменко Данило Олександрович народився 3 березня 2004 року. Все життя прожив у Бучі разом із батьками – Іриною та Олександром.
З дитинства був активним, енергійним та допитливим хлопцем. Навчався у Бучанському ліцеї №4. У школі брав участь практично у всіх святах та заходах, мав багато друзів та завжди був душею компанії.
«Даня з дитинства був надзвичайно терплячим, сильним і спокійним хлопчиком – у ньому відчувались доросла витримка, доброта й щирість. Допитливий і цілеспрямований, з жагою до знань, він умів бути справжнім другом і підтримкою, з ніжністю ставився до своїх двоюрідних сестер. Я завжди тішилася й пишалася ним», – пригадує хрещена мати Данила.
У початкових класах Данило захопився спортом: спочатку він займався плаванням, брав участь у численних змаганнях, а згодом почав тренуватися у змішаних бойових мистецтвах. Також він відвідував гурток шахів. Для хлопця спорт і шахи стали не просто захопленнями, а навчали дисципліні та рішучості – якостей, які згодом відіграли ключову роль у його військовій службі.
Після закінчення 9 класу Данило вступив до Ірпінського фахового коледжу економіки та права за освітньою програмою «Фінанси, банківська справа та страхування» і здобув там диплом молодшого спеціаліста. Згодом продовжив навчання у Державному податковому університеті за тією ж освітньою програмою та отримав диплом бакалавра заочно – уже під час проходження військової служби.
«Даня з дитинства був веселим, допитливим і неймовірно енергійним. Завжди усміхнений і доброзичливий, він умів заряджати всіх своїм щирим сміхом. Цінував дружбу й завжди залишався вірним друзям. Нам, батькам, із сином було легко – ми завжди знаходили спільну мову. Він мріяв і планував своє майбутнє і, як би йому не було важко, завжди казав: “Все добре”, – пригадують батьки.
Боротьба за свободу
Коли почалося повномасштабне вторгнення російських військ, Данило залишився в окупованій Бучі разом із сім’єю. Ще до початку повномасштабної війни хлопець планував піти на службу в армію. 3 березня 2022 бучанцю виповнилось 18 років – вже тоді Данило почав активно діяти, щоб вступити до лав Збройних сил України.
«Я була однією з перших людей, з ким він поділився своїм рішенням йти до ЗСУ. Я плакала, просила його не йти, казала: “Ти ще такий молодий, можливо, все скоро закінчиться”. А він стояв на своєму, так впевнено і твердо, наче це не було питання вибору. Він просто знав: “Хто, якщо не я? Я маю це зробити”. І я одразу зрозуміла – це було його щире і усвідомлене рішення», – пригадує дівчина Данила.
Через «зелений коридор» Данило вивіз маму, бабусю та декілька знайомих жінок з окупації у безпечний район Києва.
Коли хлопець приїхав до столиці, то активно почав їздити Територіальними центрами підтримки, блокпостами та надсилати у всі підрозділи своє резюме, аби його взяли на службу.
«Коли Даня вирішив стати на захист України, я не могла заперечувати – це був його свідомий вибір, на який ніхто не міг вплинути. Ми порадились та разом вирішили, що він піде служити в бригаду до знайомого нашої сімʼї . Це було важке, але, як нам здавалося, правильне рішення», – згадує мама Данила.
4 квітня 2022 року Данило Пархоменко заступив на службу у складі 243-го батальйону 241-ї окремої бригади. Обрав позивний «Тренер». Батько пригадує, що Данило дуже швидко адаптувався до служби. Згодом Олександр і сам доєднається до бригади сина.
«Я розумів: Дані не потрібна моя підтримка – він і сам був опорою для інших. Просто я не міг сидіти вдома, знаючи, що мій син на війні».
В листопаді 2022 року Данило відбивав атаки противника в Андріївці. Навіть у складні моменти надавав першу домедичну допомогу побратимам, не залишаючи нікого без підтримки.
«Даня у моєму підрозділі був не лише командиром, а й побратимом, братом, другом. Попри свій юний вік, вирізнявся впевненістю, мужністю та рішучістю. Не боявся брати на себе відповідальність за побратимів, рятуючи життя мені та багатьом іншим. Ніколи не вагався йти першим, вів за собою підрозділ і ніколи не полишав своїх на полі бою», – пригадує побратим із позивним «Чака».
Паралельно Данило займався самопідготовкою у новоствореному снайперському відділенні та розробляв плани підготовки особового складу.
У травні 2023 року у складі відділення снайперів роти вогневої підтримки він прибув до Костянтинівки. Брав участь у бойових діях на околицях Бахмута, де отримав контузію. Після лікування пройшов курси снайперів у навчальному центрі «Десна», здобув фах снайпера-розвідника та вдосконалював свої навички на передовій.
«Я пам’ятаю, як Даня після кількох вже вдалих зборів для нього, написав, що став снайпером і настав час купувати рушницю. Для мене це було вперше в волонтерській діяльності, але без жодного сумніву сказав, що зберемо. І зібрали, як і багато чого іншого», – згадує волонтер Олександр.
З лютого по березень 2024 року брав участь в обороні Іванівського, що на Донеччині: діяв у складі снайперського відділення. Він відпрацьовував по ворожих позиціях, а також швидко знаходив скупчення піхоти противника, демонструючи стратегічне мислення та високу концентрацію.
«Нікому, окрім себе, не довіряю. Але Дані довірив би своє життя», – говорить побратим із позивним «Беркут».
З травня по липень 2024 року проходив навчання на вишколі сержантів. Після завершення навчання повернувся до підрозділу, продовжував службу та готував особовий склад до бойових завдань – передавав знання та навички іншим бійцям.
З жовтня по грудень 2024 року брав активну участь в обороні Лозової на Харківщині у ролі заступника командира роти вогневої підтримки. Організовував розвідку позицій для мінометів та гранатометів, вводив піхотинців на позиції, керував боєм та надавав першу домедичну допомогу пораненим перед евакуацією.
«Для мене Данило був побратимом, який завжди міг підтримати та допомогти. Він був чудовою людиною з гарним почуттям гумору. Під час останньої ситуації, коли Даня був поранений, вивів пораненого побратима (Джима) на евакуацію, а потім повернувся за тими, хто залишався в оточенні. Не боявся бойових виходів і завжди йшов уперед», – пригадує побратим «Хантер».
З березня по квітень 2025 року перебував на обороні Сумщині на кордоні з рф, де виконував обов’язки командира роти вогневої підтримки. Його лідерські якості допомагали підрозділу ефективно виконувати бойові завдання.
«Він ніколи не підводив. Він був безвідмовний. Він показав себе дуже гарною людиною. Він намагався нас тримати вкупі – і в нього це виходило», – розказує побратим із позивним «Сідар».
З травня по червень 2025 року продовжував службу на Покровському напрямку – спочатку як в.о. командира роти вогневої підтримки. Данило займався бойовою підготовкою особового складу та виводив підрозділ на позиції. Вже з червня головний сержант роти Пархоменко керував підрозділом і координував бойові дії.
З 30 червня по 2 серпня 2025 року він служив у складі 187-го батальйону 123-ї бригади на посаді головного сержанта роти вогневої підтримки. Проводив бойову підготовку особового складу та брав безпосередню участь в обороні Родинського на Покровському напрямку.
«В свої 21 Даня вмів багато – вправно керував авто й мотоциклом, володів різною зброєю. На посаді командира відстоював свої рішення, дбав про побратимів і цінував людей. З ним було легко спілкуватися кожному, незалежно від віку», – пригадують батьки Воїна.
Загибель
Данило Пархоменко загинув 2 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області. При виведенні групи з оточення на точку евакуації Захисник потрапив на заміновану ділянку.
Дівчина Данила Анна: «Даня завжди випромінював тепло і позитив. Незважаючи на всю важкість служби, він залишався опорою для родини, побратимів і для мене. Він був моїм щастям, коханням, душею. Кожен день, який ми провели разом, – найцінніший у моєму житті. Я розуміла, що для нього пріоритетом була служба і боротьба за нашу свободу. Але ми дійсно значили один для одного все. Навіть на відстані завжди були разом серцем. Його кохання назавжди залишиться зі мною. Я ніколи не забуду його усмішку, очі, обійми і тепло – це навіки в моєму серці і памʼяті».
Хрещена Олена:«Важко прийняти, що його більше немає поруч… Але в серці – назавжди гордість і безмежна вдячність за те, яким він був. Прийшов у світ, щоб врятувать Мільйони. Гей, ви, Мільйони, крикніть: “ДЯКУЮ, ТОБІ!”».
Побратим із позивним «Козак»: «Хочу, щоб кожен знав його ім’я та позивний… Даня «Тренер» – він був занадто молодим, щоб віддати своє життя! Він був розсудливим, справедливим та веселим. Його смерть – це не горе, це катастрофа! Я не був сильно близьким товаришем, але ж! Він є еталоном служби – непохитний, зі своєю точкою зору, молодий і фізично розвинений. Він віддав своє життя, щоб інші жили! Він – взірець відваги. Він – сутність, яка вивертала гори і спиняла ріки!».
Данило Пархоменко похований на Алеї Героїв Бучанського міського кладовища.
Нагороди
5 серпня 2022 року отримав відзнаку Президента України «За оборону України».
30 листопада 2022 року отримав памʼятний нагрудний знак «Кров за Україну».
1 квітня 2023 року нагороджений відзнакою «Честь і Слава».
17 листопада 2023 року отримав відзнаку Міністра оборони України «За поранення».
14 липня нагороджений «Золотим хрестом».
17 листопада 2024 одержав відзнаку командира 243-го окремого батальйону ТрО «Честь і звитяга».
4 грудня 2024 року отримав відзнак Міністра оборони України «Хрест Сил територіальної оборони».
28 березня одержав почесну відзнака III ступеня «За заслуги перед Сумщиною».
14 листопада 2025 року Герою присвоїли звання «Почесний громадянина міста Буча» (посмертно).
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
