15 березня 2023 року надійшла страшна звістка про загибель бучанця Максима Коваля, який воював у складі 4 механізованого батальйону окремої Президентської бригади. Минув вже рік, як немає Максима.
32-річний «Агент», такий позивний дали товариші-військові бучанцю, загинув у бою під населеним пунктом Веселим, Донецької області. Сталося це під час мінометного обстрілу російськими військами.
Максим Коваль закінчив 9 класів у Бучанському ліцеї №4. Вступив до Немішаєвського аграрного технікуму. Після року навчання вирішив, що краще заробляти гроші і допомагати родині.
«Максим завжди намагався мені допомогти. Був мені підтримкою у родині і опорою в житті, справжнім джентльменом – любив і дарував часто квіти», – ділиться мама загиблого Захисника.
Жінка після смерті чоловіка сама виховувала двох дітей. Відтоді Максим частково перейняв на себе роль голови у родині й особливо бережно ставився до рідних людей – мами, сестри, бабусі.
Багато хто з місцевих мешканців знають Максима як гарного майстра на шиномантажі, де він працював. Згодом разом з дядьком (братом матері) відкрили своє СТО у Ворзелі, де ремонтували автомобілі.
Замість ремонту авто, взяв у руки автомат
Друзі та однокласники згадують Коваля веселим, надійним, товариським, з сильним характером та доброю душею.
Про те, що росія може почати наступ, Максим здогадувався, аналізуючи події, що відбувалися у східній Україні.
«Протягом пів року до початку повномасштабного вторгнення Максим після роботи, на вихідних, не відпочивав з друзями, а почав їздити у Київ. Це вже потім, будучи в окупованій Бучі, він обмовився, що не зміг виїхати з міста до своїх азовців, – пригадує його мамуля. Так її називав Максим. Завжди лагідно і тепло спілкувався та підбадьорював у складних ситуаціях в житті.
– На той момент я дякувала Богу, що саме так сталося і мій Максим врятований. Адже більшість хлопців, які пішли захищати Україну у перші дні – загинули».
Мамі Максима та його сестрі вдалося виїхати з окупованої Бучі 11 березня. На наступний день вирвалися з міста і Максим разом із чоловіком сестри Віталієм. Приїхали у Чернівці, де одразу ж і пішли до місцевого військкомату.
Брати зброю, яку не змогли отримати у Бучі, та йти захищати рідну землю від росіян, вважали своїм обов’язком. Так і зробили.
Вірив та боровся за вільну Україну
Максим дуже старанно вчився військовій справі і переймав досвід у більш досвідчених бійців. Адже він бачив те, що відбувалося у рідному місті і розумів, що потрібно витісняти ворога. Вірив, що російську нечисть вдасться побороти і змінити нашу країну на краще.
Він навчався у Британії, Польщі. Був дуже уважним і відповідальним серед побратимів.
«З «Агентом» було не страшно йти на позиції», – так відгукувалися про Макса його товариші.
А ще він любив вирішувати питання по господарству. Коли військові оселилися у хаті розбитого села, Максим зібрав курей, що лишилися і доглядав за ними, забирав яйця, ділив між хлопцями.
Востаннє Максим на кілька днів приїхав додому у Бучу у листопаді 2022 року, перед відправленням на «нуль». Планував познайомити рідних із дівчиною, з якою хотів одружитися. Та не встиг, викликали на зібрання і поспіхом повернувся на терміновий збір.
Про те, що син знаходиться у самому пеклі війни, його рідні дізналася не одразу. Максим, як і більшість захисників, які перебувають на передовій, не хотів, щоб за нього зайвий раз хвилювалися.
Між обстрілами та військовими заняттями, завжди знаходив час надіслати повідомлення чи набрати, хоч на хвилинку. У телефоні матері пів життя: переписки з сином, відео, світлини.
Авто вже не потрібне Максу, але потрібне для побратимів
«На початку 2023 року у січні почали збирати гроші на автомобіль, який був необхідний підрозділу. Лише після того я дізналася, у яких гарячих точках знаходиться він», – ділиться Олена.
Вже тоді Максим знаходився у Донецькій області під Соледаром.
Олена Коваль підтримує зв’язок із товаришами, які знали її сина. Натомість вони не забувають і продовжують оберігати її, для них вона так само рідна і дорога людина.
На жаль, на нове авто Максим не встиг зібрати гроші та тим паче виїжджати на ньому на позиції. Через кілька місяців після поховання надійшла заробітна плата бійця, яку на той час затримували. Олена доклала їх до донатів і придбала автівку.
Мама Лєна тримається та піклується про військових
Олена тримається, хоч дуже важко після втрати сина. І намагається жити далі попри те, що ледь оговтавшись від загибелі Максима, у родину надійшла ще одна страшна звістка – 1 листопада 2023 року у зоні бойових дій помер зять Віталій Камінський.
У родині Коваля війна назавжди залишила болючий слід та глибоку рану від втрати найрідніших людей. Всі разом допомагають, чим можуть, військовим: донатять, часто готують домашні страви і передають посилки на фронт.
На биточки із сирною кіркою від мами Лєни чекають на передовій всі – це одна з улюблених страв. Максим також дуже любив мамині смаколики, особливо біляші, бублики, бабусину кров’янку і домашню ковбаску.
Попри все вірив у перемогу та краще майбутнє
Мама Максима не може прийняти і повірити в те, що вже більше ніколи не побачить свого Максимку: «Дуже боляче і з часом стає ще більший біль.
Максим завжди дивувався, коли інші не жили, а гаяли своє життя. Він захоплювався рибалкою, мріяв про свою сім’ю і дуже хотів виховувати донечку.
Він вірив і хотів, щоб війна закінчилася і повернутися додому. Хоча і планував продовжити залишитися в армії навіть після війни.
Мислив реалістично. Було розуміння, що війна швидко не закінчиться, 3-5 років точно триватиме. Але Перемога однозначно буде».
Мрії про сім’ю та майбутнє, якими він ділився з рідними, так і залишилися нездійсненними через його ранню загибель.
«Агент» Максим тримався до останнього. Навіть тоді, коли росіяни взяли в кільце та отримав важке поранення.
Історія про Максима Коваля записана зі слів його матері. Це розповідь про героїзм, самопожертву і про непохитну віру в краще майбутнє для своєї країни, родини, незважаючи на величезну особисту ціну, яку довелося заплатити.
Пам’ять про Макса продовжує жити у серцях тих, хто його знав.
