31 травня на стадіоні «Ювілейний» у Бучі відбулася масштабна акція «Голоси тиші. Матч очікування: кожен голос рятує», присвячена підтримці родин зниклих безвісти та полонених захисників України.
Подія об’єднала родини військових, ветеранів, представників влади, громадських організацій та небайдужих українців. Її метою стало — зробити видимими тисячі сімей, які щодня живуть у стані невизначеності та чекають повернення своїх близьких.
Ще до початку матчу увагу відвідувачів привертала інсталяція «Чекаю на…». На трибунах розмістили близько 500 комплектів військової форми — символічне нагадування про тих, хто сьогодні відсутній поруч, але залишається у серцях своїх родин. Поруч були світлини, імена та історії захисників https://thebuchacity.com/golosy-tyshi/
Символічний перший удар по м’ячу зробили шестирічний Тимофій Костюченко, чий батько Олександр зник безвісти на Курахівському напрямку у грудні 2024 року, та майор Володимир — український офіцер, який після понад року російського полону повернувся додому. Разом — дитина, яка чекає, і солдат, який повернувся. Два світи в одному символічному жесті.
На футбольне поле вийшли відомі у минулому українські футболісти: Євген Селезньов, Сергій Назаренко, Артем Старгородський, Володимир Лисенко та інші.
Особливо зворушливим моментом стала молитва за захисників та вихід родин на поле з фотографіями своїх рідних і державними прапорами. Учасники вкотре нагадали суспільству: за кожною історією зникнення стоять люди, які продовжують чекати.
Кульмінацією акції став «Ланцюг солідарності». Сотні людей із запаленими факелами вишикувалися навколо футбольного поля, утворивши живе коло підтримки. Цей символічний жест став нагадуванням про єдність суспільства навколо родин зниклих безвісти.
Засновниця громадської організації «Голоси тиші», дружина зниклого безвісти захисника Наталія Ільїна наголосила, що родини живуть у стані так званої «амбівалентної втрати» — коли людина фізично відсутня, але психологічно залишається поруч. «Ми обрали футбол не тому, що це спорт. Ми обрали його тому, що це мова, яку розуміють усі. Стадіон — єдине місце, де можна візуалізувати масштаб порожнечі, яку залишає зникнення».
Своєю історією поділилася й Алла Костенко з Христинівки, що на Черкащині, яка вже тривалий час шукає свого сина.
– «Я не можу знайти свого сина, але не дам про нього забути. На жаль, війна часто залишається тільки в родинах тих, хто воює. Нам важко, але хлопцям там ще важче. Їм часто говорять, що їх тут ніхто не чекає і що вони нікому не потрібні. Найбільше родинам зниклих безвісти потрібне розуміння. Не варто зайвий раз запитувати: “А він уже повернувся?”. Кожне таке питання дуже болить. Я й сама чула: “Сама винна, що син вступив до військового”. У таких випадках краще просто промовчати. Хочу, щоб на подібні акції приходили не лише родичі військових, а й звичайні люди. Сьогодні це можемо бути ми, а завтра — будь-хто інший. Я готова їхати всюди, аби про мого сина чули, бачили і пам’ятали. І щиро дякую своїм колегам за підтримку та розуміння моєї ситуації».
Організатори наголошують: це не благодійний матч і не спортивне свято. Це голос тисяч українських родин, які щодня чекають звістки про своїх близьких.
За даними Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, станом на 2026 рік у ньому перебувають понад 90 тисяч українських людей.
Акція «Голоси тиші. Матч очікування: кожен голос рятує» стала однією з перших в Україні ініціатив такого формату та ще раз нагадала головний меседж заходу: «Вони не зникли з нашого життя. Ми чекаємо. І ми діємо».
Партнерами заходу виступили Бучанська міська рада, Київська обласна військова адміністрація, Київська обласна рада, ГО «Фонд Маша», ГО «Буча — найкраще місто», Veteran Hub++, ГО «Ветеранський корпус Київщини», «Ветеран ПРО», 12-та окрема бригада спеціального призначення «Азов» НГУ, Українська асоціація футболу, Благодійний фонд «Родини Собуцьких», футбольний клуб «Агробізнес» та інші партнери.
Тож коли на стадіоні згасли факели й стихли голоси, головний меседж акції залишився незмінним: тисячі українських родин продовжують чекати. Для них це не подія на один день, а щоденна реальність, сповнена надії, болю та боротьби. І поки доля зниклих безвісти захисників залишається невідомою, їхні родини продовжуватимуть говорити, діяти та нагадувати суспільству: вони не зникли з нашого життя. Ми чекаємо. І ми діємо.
Thebuchacity стали медійним партнером заходу. Ми опублікували на сайті історії зниклих безвісти в проєкті «Голоси тиші», а також пам’ятку як говорити з сім’ями зниклих безвісти.
