Катерина Білокур – українська художниця та майстриня народного декоративного живопису.
Народилась на Полтавщині у сім’ї заможного селянина. Почала малювати з ранніх років, однак у родині не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися, оскільки це «відвертає увагу від роботи по господарству і зашкодить заміжжю».
2 рази подавалась на навчання у технікум, але отримувала відмову через відсутність документу про неповну середню освіту. Через заборону малювати пробує скоїти самогубство, але в результаті батько дозволяє їй зайнятись улюбленою справою.
1944 року село Білокур відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва. Він запропонував художниці виставку та закупити картини. Саме завдяки цьому Музей має найкращу колекцію робіт Білокур.
Художниця самостійно робила пензлі з коров’ячої вовни, котячої шерсті, вишневих гілочок і бляхи від консервних банок. Вони були настільки тонкими, що нагадували голки. Здебільшого Білокур малювала квіти, але також місце у її творчості знайшли пейзажі та портрети.
У 1954 році 3 картини Білокур були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці у Парижі. Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
1949 року Білокур стала членкинею Спілки художників України, а 1956 одержала звання Народної художниці України.
Померла 10 червня 1961 року від раку шлунку, похована у рідному селі Богданівка.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» у межах проєкту міжнародної організації Internews Network
