Михайло Горинь – український правозахисник та дисидент.
Народився на Львівщині у сім’ї активістів. Через участь голови родини в українському підпіллі у 1944 родину Горинів було заарештовано НКВС та спрямовано на заслання в Сибір, проте варта в Галичині дала їм змогу втекти.
Навчався на відділенні логіки й філософії Львівського державного університету. Ще під час навчання долучився до поширення листівок про боротьбу УПА. За підтримку українського підпілля був виключений з університету.
Працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом. У 1961 році організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології та фізіології праці.
У 60-х роках почав активно контактувати з шістдесятниками. За активізм провів близько 7 років у засланні у таборах, та через велику кількість захворювань був помилований.
У 90-х роках займався активною політичною діяльністю. Саме йому належала ідея створення «ланцюга Злуки» у січні 1990 року, коли сотні тисяч людей з прапорами утворили символічний ланцюг єднання від Києва до Львова. Ця традиція існує й досі.
14 червня 2000 року отримав Орден князя Ярослава Мудрого V ст. за визначні особисті заслуги перед Українською державою за активну багаторічну громадсько-політичну діяльність.
Помер 2013 року, похований на «Полі почесних поховань» Личаківського цвинтаря у Львові. Попрощатися з видатним українцем прийшли тисячі львів’ян.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» у межах проєкту міжнародної організації Internews Network
