У межах меморіального проєкту Thebuchacity «Герої Бучі: Назавжди в строю» ми згадуємо Віталія Баранова.
Ми прагнемо зберегти пам’ять про нього не лише як про Воїна, що віддав життя за Україну, а як про людину зі своїми мріями, шляхом, принципами й теплом, яке він дарував іншим.
Про мирне життя
Віталій Анатолійович Баранов народився 10 квітня 1967 року у Коростишеві, на Житомирщині. Батько Віталія Анатолій Миколайович працював керівником підприємства «Вибухопром», яке проводило вибухові роботи; Анатолій часто брав сина із собою на підриви – це захоплювало Віталія та зрештою відіграло значну роль у виборі його майбутньої професії – військового.
У шкільні роки захоплювався футболом. Улюбленим спортсменом Віталія був футболіст Київського Динамо Андрій Біба, на честь якого пізніше він візьме псевдо – «Біба».
У серпні 1984 року юнак вступає до Вищого військово-інженерного командного училища імені маршала інженерних військ В. К. Харченка у Кам’янці-Подільському. «Потрапивши до військового вишу я на сто відсотків зрозумів, що це саме те, чого я хотів. У мене не було жодного розчарування у своєму виборі професії. Вважаю, що навчання у військовому училищі, це найкращий період мого життя, адже в цей час я сформувався як особистість», – розповідав Віталій в інтерв’ю для видання «Україна до НАТО».
У 1988 році після закінчення навчання в училищі був зарахований у розпорядження начальника інженерних військ Міноборони. Вже через півтора місяці стає командиром взводу шляховкладальників інженерно-дорожньої роти батальйонного забезпечення навчального процесу училища.
Віддав службі 20 років, пройшовши шлях від командира взводу до керівних посад у інженерних підрозділах. Звільнився в запас у 2004 році.
Після служби чоловік не боявся, що не знайде себе у цивільному житті. «Якщо ти «профі», ти завжди знайдеш «свою нішу», відчуєш себе потрібним і будеш отримувати задоволення від нової роботи», – зазначав Віталій.
Став начальником сервісної служби зі спеціальної техніки столичного підприємства «Станкомплект».
З 2007 по 2013 рік працював заступником гендиректора та технічним директором «Алекс Транс Груп», а у 2018, після участі в АТО, стає заступником голови громадської організації «Товариство сприяння обороні України», яка надає матеріальну базу і приміщення для підготовки підрозділів Територіальної оборони.
Згодом Віталій також очолює Всеукраїнську громадську організацію «Об’єднані війною: 90-й батальйон». «Бажання створити таку Всеукраїнську організацію у жовтні 2017 році виникло не в мене, а у багатьох моїх побратимів, які на той момент повернулися з війни і мали бажання просто збиратися в колі своїх друзів – бойових товаришів. Першочергово якоїсь великої цілі ми не ставили перед собою. Кожен з нас не мав досвіду громадської роботи, тому нас вчив час і обставини, з якими ми всі стикалися у повсякденному житті, як ветерани. Згодом ми зрозуміли, що наша ветеранська організація дуже потрібна тим, хто повертається з передової у цивільне життя. Майже кожен воїн після повернення з бойових дій додому, потребує моральної підтримки і психологічної реабілітації. Але ніхто краще за побратима не може так правильно і тонко підказати як діяти у тих чи інших обставинах. Поради і настанови інших людей можуть викликати і агресію, і нерозуміння, а от добре слово і мудра порада друга налаштовують на правильні дії», – зазначав Віталій для інтерв’ю.
За його словами, робота організації була також націлена на патріотичне виховання серед молоді.
Був головою ради АТО при Бучанській міській раді.
Займався гирьовим спортом. Разом із дружиною Тетяною виростили сина – Євгенія.
Боротьба за свободу
Був активним учасником Революції Гідності – їздив на Майдан щовечора після роботи. Допомагав «Афганській сотні» та «Офіцерському корпусу».
У вересні 2014 року доєднався до війська та став помічником командира батальйону з оперативного забезпечення 90-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади. Саме ця бригада тримала оборону Донецького аеропорту та останньою вийшла з оточення пожежного депо аеропорту.
Також «Біба» виконував бойові завдання у найгарячіших точках – Опитне, Водяне, Авдіївка, Піски.
Ставши комбатом, він зіткнувся з необхідністю швидко «перебудуватися»: його попередній досвід в інженерних військах хоч і був вагомим, однак стосувався передусім фортифікацій, мін та інженерного забезпечення, тоді як у десантному батальйоні потрібно було розумітися на гаубицях, мінометах різних калібрів, стрілецькій зброї та зовсім іншій тактиці бою. Він активно навчався у десантників і водночас сам навчав їх інженерній справі.
Після АТО у чоловіка стався інфаркт. У зв’язку з цим був визнаний як непридатний до служби.
Не дивлячись на це, у перший день повномасштабного вторгнення Віталій Баранов «Біба» став на захист України.
«Він мав норов, гордість і отой перець в серці, який не давав йому ані шансу залишитись вдома», – пригадує бойовий медик «Корольок».
У лютому-березні 2022 року разом зі своїми побратимами організовував заходи протидії окупантам на Київщині.
У травні 2022 вступає до 206-го окремого батальйону територіальної оборони, 241-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Північ». Наприкінці серпня став командиром батальйону. Воював на Харківщині, Херсонщині та Донеччині.
Бійці згадують: вважали його Батьком. Біба ніколи не ставився зверхньо до своїх підлеглих, а навпаки – піклувався про бійців; рідко сварився, а якщо такі моменти й були, то зазвичай усміхався, навіть при серйозних розмовах.
Бойовий медик «Корольок»: «Він вмів сварити за помилки так, що запамятовувалось на все життя. В кого був суворий батько в дитинстві – той зрозуміє, наскільки його всі боялись та поважали одночасно. Він був саме тим батьком для всіх, суворий, справедливий та невимірно добрий».
Полковник Геннадій Малин: «Згадуючи постать Віталія Баранова, хотілось би підкресли його багатогранність. «Біба» намагався та втілював всі свої задуми не тільки у ході службово-бойової діяльності на чолі нашого, 206-го батальйону, але й створював атмосферу затишку та певного комфорту у вільний від служби час. В нашому батальйоні Анатолійович ввів практику особистого спілкування із кожним з новоприбулих військовослужбовців. «Біба» казав, що ми всі повинні знати хто з нами поруч в бою, знати якщо не всіх солдат, то хоча би якомога більше. Знати про їх морально-психологічний стан, як йдуть справи у їхніх сім’ях, чим захоплюються ті чи інші солдати, до чого у солдата лежить душа. Віталій Анатолійович казав, що поки не буде забезпечений самий останній солдат, офіцер не має морального права щось отримувати. Його слова сказані нам, офіцерам керівної ланки, назавжди лягли в моїй голові, а саме: “хлопці, запам’ятайте – ми без солдата, його повсякденної роботи та допомоги – НІХТО!”».
Командир 2-ї стрілецької роти 206-го батальйону Сергій Панков: «Він надав мені найбільш надихаючий приклад того, як саме має працювати та опікуватися своїми підлеглими справжній офіцер, патріот та й просто добра, порядна людина».
Загибель
Віталій Баранов помер 8 жовтня 2023 року від серцевого нападу на околицях міста Сіверськ на Донеччині після наради.
Похований у с. Катюжанка Димерської громади Київської області.
У Воїна залишилися дружина, син, невістка та онук.
Командир 2-ї стрілецької роти 206-го батальйону Сергій Панков «Він мав такий авторитет, що батальйон ще роки півтора по інерції працював як гарно змазаний мотор. Поки теж не зупинився, як серце комбата. Деякі люди незамінні, і ВА був один з них, він багато чого не зробив, просто не встиг. Та я досі з ним подумки раджусь, намагаюсь зберегти та продовжити його ставлення до бійців, його шану військових традицій. Мабуть, це не дуже заспокоює чи підтримує, але я гордий бути його офіцером та нащадком. Я щасливий, що мав його приклад і його прихильність. І мені досі його не вистачає. Досі».
Полковник Геннадій Малин: «Просто хочу сказати одне, я впевнений, що у мене не залишились би таких яскравих та неповторних спогадів про спільну службу із іншим командиром, якщо би це був не Віталій Анатолійович – «Біба». На мою переконливу думку та без прикрас – людиною із сильною душею, другом, побратимом та як його називали військовослужбовці 206 батальйону БАТЬКОМ. Ніколи не забуду його слів, що вже стали для мене життєвою позицією, а саме: “я пішов захищати свою батьківщину, щоб мої діти та онуки ніколи не брали в руки зброю”».
Нагороди
10 жовтня 2015 року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
12 жовтня 2016 року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня.
У 2023 був відзначений орденом Богдана Хмельницького I ступеня (посмертно).
13 вересня 2024 року Віталію Баранову присвоїли звання «Почесний громадянин Бучі» (посмертно).
Вшанування пам’яті
Від 26 березня 2024 року Київський обласний центр допомоги Захисникам України носить ім’я Віталія Баранова.
Пам’ять Віталія вшанована на інформаційному кубі на Алеї борців за Незалежність у центрі Бучі.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
