Thebuchacity продовжує проєкт «Герої Бучі: Назавжди в строю». Новий цикл про Воїнів з Бучі ми розпочнемо з історії Костянтина Касіча.
Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Костянтин Павлович Касіч народився 28 вересня 1981 року в узбецькому місті Самарканд у родині військовослужбовця. Через роботу батька сім’я постійно переїжджала з одного місця на інше, тому хлопчику доводилося часто міняти школи. У 1993 році родина приїхала до України. Спершу, Костянтин разом з батьками проживав у військовому містечку у Гостомелі. Через 2 роки сім’я переїхала до Києва. Саме в столиці Костянтин закінчив 8-й клас.
Мама Героя, Тетяна, пригадує, що в дитинстві Костянтин був веселим та грайливим хлопчиком. За словами Тетяни, у дитинстві він також дуже любив тварин та іноді приносил додому собак, яких у родині лікували та годували, а згодом влаштовували у сім’ї та притулки: «Був непосидючим. Пам’ятаю, як у першому класі, ми тоді жили у Приозерську, в Казахстані, після уроків він пішов рахувати ворон. Він хотів знати точно, скільки ворон живе у нашому містечку. Шукали його довго, всім гарнізоном. Але після того випадку він зрозумів, что батьків так засмучувати не можна».
У дитинстві захоплювався спортом: боротьбою та футболом. У 14 років став кандидатом в майстри спорту з рукопашного бою. При цьому також ходив до музичної школи, де вивчав мистецтво гри на фортепіано.
З дитинства Костянтин мріяв стати військовим, тому після закінчення школи вступив до військового училища в Донецьку. Як пригадує мама, кожні канікули той приїжджав додому на канікулах та дарував їй букети троянд. Мав дуже міцний зв’язок з батьком. Той ділився з ним цінними порадами щодо життя та служби – казав як правильно вести себе з підлеглими. «Підлеглі мають поважати тебе, а не боятися».
З 1999 до 2003 року Костянтин вчився у Військовому інституті танкових військ у Харкові. Після навчання служив командриром взводу у батальйоні охорони. У 2007 він звільнився з посади, розчарувавшись у професії. Влаштувався на роботу до батька, де пропрацював до 2014 року. Займався будівництвом, обслуговуванням багатоповерхових будинків та лісозаготівлею.
Після подій Майдану та служби в АТО чоловік вирішив створити власний бізнес. Костянтину було важливо, щоб його праця не була орієнтована на росію. Саме тому у 2016 році разом зі своєю подругою Ольгою він відкриває власну равликову ферму «Равлик Ельф» у Бучі. На фермі можна було скуштувати страви з равликів, взяти участь у майстер-класах та відвідати екскурсії. Також Костянтин проводив семінари та консультації, де розповідав про особливості ведення такого бізнесу. Згодом створив філію ферми у Вінницькій області.
Про ферму неодноразово робили відеосюжети та текстові матеріали українські ЗМІ. Костянтин сам займався просуванням ферми у соцмережах та брав участь у різних фестивалях. Наприклад, у 2018 році ферма влаштувала перегони равликів на Алеї ветеранського бізнесу у рамках фестивалю Made in Ukraine.
Костянтин був активним громадським діячем: заснував і очолював Спілку ветеранів АТО/ООС у Ворзелі. У Бучі та Ворзелі боровся зі знищенням зелених зон. У вільний час полюбляв грати у футбол зі своїми приятелями зі Cпілки.
Також він пишався тим, що його не забувають його колишні підлеглі, з якими він воював у 2014 та 2015 роках. В одного з них він хрестив сина. За словами Тетяни, той чоловік дуже дякував Костянтину за збережене життя його сина. А сам Костянтин казав, що найвища нагорода, яку можна отримати людина – це слова вдячності за врятоване життя.
Костянтин був небайдужим та постійно допомагав людям: «він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, хоча з 14-го року сам дуже потребував її. Він був м’яким по ставленню до людей. Весь час дуже близько до серця сприймав чужі біди та горе. Не дивлячись на те, що вже був дорослим, залишався дуже лагідним», – пригадує мама.
Після закриття ферми у 2020 році почав розводити кіз – хотів виготовляти сир та кисломолочні продукти на продаж.
Боротьба за свободу
Революція Гідності та служба в АТО
Був активним учасником Революції Гідності та членом громадської організації «САМООБОРОНА МАЙДАНУ» 8-ї сотні 1-го взводу.
Не зміг стояти осторонь подій російсько-української війни та доєднався добровольцем до 72-ї механізованої бригади як командир взводу 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйона. Брав участь у боях на Донеччині. Пройшов гарячі точки: околиці Маріуполя, Старобешево, Міусинськ, Комсомольск, Савур-Могилу, Степанівку, Семенівку, Дмитрівку. Мав позивний «Малий», і сам часто казав про себе «Маленький та злий».
У 2015 році Костянтин звільнився зі служби через контузію.
Початок повномасштабного вторгнення
Не дивлячись на поранення, отримані в АТО, у 2022 році він знову пішов на фронт. Спершу Костянтина не хотіли брати до війська – 6 разів відмовляли у військкоматі через отримані на Донеччині контузії від поранень. Потрапити до армії знову Костянтин зміг через знайомого командира. Воював у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» на посаді командира. Мав позивний «Ельф».
Йдучи на фронт, Костянтин сказав матері «Мамо, не переживай, все буде добре. А якщо я загину, то не плач. Я знаю, за що я загину: за вас, за тебе і за свою рідну Україну».
Загибель
Костянтин Касіч загинув 12 лютого 2023 року під Бахмутом.
«Чомусь мені ніхто не повідомив про загибель сина. Я стала хвилюватись, оскільки Костянтин дзвонив мені кожен день. Правда, він вже не казав мені, що він на передовій. Весь цей час він казав, що вони досі в тилу. Після того, як я подзвонила у його військову частину, мені сказали, що син загинув», – пригадує Тетяна.
Прощання з Героєм пройшло 17 лютого. Поховали Героя на Яблунському цвинтарі поряд з батьком – згідно заповіту.
У Героя залишилась мама Тетяна.
Нагороди
Нагороджений указом Президента України орденом «За мужність» III ступеня.
Костянтину Касічу було посмертно присвоєно звання капітан.
9 квітня 2023 року посмертно нагороджений відзнакою «Хрест “Честь і слава”».
Вшанування пам’яті
8 вересня 2023 року Герою посмертно присвоїли відзнаку «Почесний громадянин селища Ворзель».
Пам’ять Костянтина вшанована на інформаційному кубі на Алеї борців за Незалежність у центрі Бучі.
У Ворзелі встановлена меморіальна дошку на честь Костянтина по вул. Чубинського.
Мама Костянтина, Тетяна: «Друзі Костю не забувають. Приходять на його могилу. Навідують мене. Багато говоримо про нього, згадуємо, яким він був. Друзі вдячні, що Костя був у їхньому житті. А я буду молитись за нього. Він завжди у моєму серці, у моїх думках. Я вдячна Богу, що він послав мені такого сина».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
