У сучасному суспільстві роль батька стрімко трансформується. Якщо ще 20-30 років тому від тата очікували суворості, фінансової підтримки та стриманості в емоціях, то сьогодні дедалі більше говорять про важливість його емоційної залученості, щирості й активної участі у вихованні дітей.
Про нові підходи до батьківства, наслідки відсутності тата в житті дитини та про способи налагодження стосунків після паузи у спілкування батька з дитиною – читайте у розмові з психологинею Марією Тимошенко.
Марія Тимошенко, практикуюча психологиня, травмотерапевтка, тренерка, ведуча груп підтримки, системно-сімейних розстановок, співзасновниця ГО «Психологічний Хаб TANTO». Досвід роботи 4 роки, працює з дорослими, підлітками, парами, військовими та цивільними.
Чим відрізняється сучасне батьківство від того, яким воно було 20-30 років тому?
20-30 років тому було покоління так званих «досягаторів». Домінувала установка: не працюєш – не виживеш. У центрі уваги було формування «хорошої дитини», що добре навчається, має диплом, стабільну роботу. Важливою була соціальна функція «працівника», а не особистість як така.
Сучасне батьківство поступово змінює ці підходи. Сьогодні на перший план виходять людські якості: емоційна зрілість, уміння спілкуватися, співчуття, критичне мислення. Акцент зміщується з досягнень на турботу про психологічне благополуччя дитини, розвиток її індивідуальності та навичок життя в спільноті.
Які найпоширеніші стереотипи про татів у суспільстві ще досі живі?
У суспільній свідомості досі живі стереотипи такі як: «тато – суворий і відсторонений», а також «жінка відповідає за побут і виховання дітей». Такий підхід є застарілим і не відповідає сучасним уявленням про партнерське батьківство. У реальності батьки мають рівну відповідальність за побут, виховання й емоційний клімат у родині – це розподіл обов’язків 50/50.
Окремо варто згадати стереотип, пов’язаний із темою розлучень: «розлучатися не можна – будь-що потрібно зберігати сім’ю». Такий підхід може мати негативні наслідки для психіки дитини. Коли вона змушена жити у сім’ї без любові, де панує напруження, але формально зберігаються стосунки, виникає ефект дереалізації: дитина втрачає орієнтири в реальності, оскільки бачить, що між батьками немає гармонії, проте їй нав’язується образ «повноцінної родини».
Як присутність (або відсутність) батька впливає на формування самооцінки дитини?
Від самого зачаття дитина повністю залежна від матері, оскільки розвивається в її тілі. Після народження критично важливим є тілесний контакт із матір’ю – це основа формування базової довіри до світу. Однак із часом, приблизно з шести місяців, коли дитина починає сидіти й досліджувати навколишнє середовище, вона поступово починає відділятися від матері та звертати увагу на інших, зокрема – на батька.
На цьому етапі в психіці дитини формується перший образ батька: мама поруч, а тато – той, хто виходить у зовнішній світ, добуває ресурси, забезпечує безпеку. Батько символізує силу, стабільність, захист, здатність виставляти кордони, конфронтувати, діяти активно та рішуче. Ці функції важливі як для хлопчиків, так і для дівчаток, адже обидві статі мають як жіночу, так і чоловічу частину своєї ідентичності.
Внутрішній образ батька впливає на те, наскільки дитина в майбутньому зможе захищати себе, формувати межі у стосунках, взаємодіяти з авторитетами, впевнено діяти у соціальному середовищі.
Якщо батька фізично або емоційно немає в житті дитини, або якщо він не виконує вищезазначених функцій, це може призвести до формування у дитини заниженої самооцінки, тривожності, труднощів у встановленні особистих кордонів та відсутності відчуття безпеки у взаємодії зі світом.
Чому важливо, щоб тато не тільки забезпечував, але й проявляв емоції?
Чоловіки й жінки – передусім люди. У кожної людини є лімбічна система, відповідальна за емоції. У жінок емоційна сфера, як правило, більш чутлива через особливості гормонального фону, пов’язаного з функцією дітонародження. Проте це не означає, що чоловіки не мають або не повинні проявляти емоцій. Їхня психіка, хоч і стабільніша в деяких аспектах, має такий самий емоційний потенціал.
Важливо розуміти, що прояв емоцій – це не лише про сльози. Стереотип «чоловіки не плачуть» є хибним і шкідливим. Плач – це природна тілесна реакція на емоцію смутку, яку мають право відчувати і висловлювати всі. Емоції також можна проявляти вербально: сказати дитині «Мені сумно», «Я злюсь», «Мені тривожно». Це не ознака слабкості, а навпаки – приклад здорової емоційної культури.
Коли батько дозволяє собі емоції, він передає дитині важливий меседж: бути живою, чутливою людиною – нормально. Це особливо важливо для хлопчиків, які формують своє уявлення про мужність. Дитина, яка бачить, що батько не пригнічує своїх емоцій, зростає з внутрішнім дозволом бути собою, а не ховатися за маскою стриманості.
Ігнорування або витіснення емоцій – це ризик для психічного та фізичного здоров’я. Емоції, які не мають виходу, накопичуються та можуть призводити до тривалих станів напруги, психосоматичних розладів і навіть тяжких захворювань. Тому емоційна присутність батька не менш важлива за матеріальну підтримку.
Чи справді хлопчикам потрібен «суворий тато», а дівчаткам – «ніжний»?
Ні, це узагальнення не відповідає потребам дитини. Головне, щоб тато був емоційно присутнім, щирим і справжнім.
Для хлопчиків важливо, щоб батько демонстрував приклад відповідальності, стійкості, здатності захищати себе та близьких, забезпечувати родину – тобто моделював дорослу чоловічу поведінку у здоровому, конструктивному ключі. Це допомагає хлопцям формувати власну ідентичність.
Для дівчаток тато – це в першу чергу уособлення безпеки, підтримки й безумовного прийняття. Турботливе ставлення батька формує в дівчинки уявлення про власну цінність, допомагає будувати довіру до світу й до майбутніх стосунків.
Чи є ризики, коли мати «відсуває» батька від процесу виховання?
Так, у такому випадку виникають психологічні ризики для дитини. Якщо батько відсторонений від виховного процесу, дитина втрачає можливість сформувати повноцінний образ чоловіка як фігури підтримки, захисту, стабільності та конструктивної сили. Обов’язки, які природно мали б виконуватись обома батьками, перебирає на себе лише мати. Це порушує баланс і впливає на формування внутрішнього світу дитини.
Причини відсторонення батька можуть бути різними – від особистих установок матері на кшталт «я впораюсь сама», до непропрацьованих образ, ворожого ставлення до чоловіків або конфліктів у стосунках. Проте незалежно від причин, така поведінка матері несвідомо передається дитині через приклад. У неї можуть формуватися установки на зразок: «Не довіряй», «Не проси допомоги», «Не відкривайся», «Чоловікам не можна вірити».
Як заохотити чоловіка бути більш активним татом, якщо він сам не проявляє ініціативи?
Найефективніший підхід – це спокійне, щире й конкретне спілкування. Матері важливо використовувати так звані «Я-повідомлення», в яких вона говорить про свої почуття й потреби, не звинувачуючи партнера. Наприклад: «Мені б дуже хотілося, щоб ти більше проводив часу з нашим сином», «Я бачу, як йому тебе бракує», «Мені було б легше, якби ти допоміг із…».
Чоловіки краще реагують на чіткі, логічні й конкретні прохання, а не на абстрактні фрази. Важливо наводити факти або конкретні ситуації: «Син розповідав, що хоче поїхати з тобою на рибалку», «Було б добре, якби ти купив йому куртку – ось модель і магазин», «Мені потрібно, щоб ти переказував щомісяця ось таку суму на потреби дитини».
Головне – говорити прямо, без маніпуляцій і натяків: «Мені потрібна твоя допомога», «Допоможи, будь ласка, відвезти Артема на змагання».
Також варто пам’ятати: одна з базових психологічних потреб людини – бути корисною. Якщо звернутися саме до цієї потреби, чоловік з великою ймовірністю охочіше долучиться до процесу виховання. І дуже важливо не забувати про вдячність: щира подяка за участь і допомогу мотивує повторювати такі дії в майбутньому.
Чи може тато, який на фронті, залишатися близьким для дитини? Як саме?
Так, може, наскільки це дозволяє специфіка служби і його психоемоційний стан. Контактність з дитиною можна підтримувати дзвінками та відеозв’язком. Якщо у тата психоемоційний стан погіршується, то вмикаємо правило кисневої маски, тато має сам себе привести у нормальний стан, а потім спілкуватися з дитиною. Інакше таке спілкування у виснаженому, або ж стані ПТСР може тільки нашкодити дитині.
Що порадите батькові, який хоче «почати спочатку» – налагодити стосунки після розриву чи тривалої відсутності у житті дитини?
Перший і найважливіший крок – щирість і готовність говорити правду. Необхідно відверто, але з повагою підійти до дитини, встановити фізичну і психологічну рівність – сісти на рівень її очей і звернутися особисто: «Синку/доню, в нашій родині сталася така ситуація… Я певний час був відсутній, не підтримував зв’язок, і шкодую про це».
Важливо уникати обговорення конфліктів між дорослими чи негативних деталей про іншу сторону (особливо про матір), навіть якщо є спокуса «пояснити ситуацію». Дитина не повинна ставати свідком або суддею у дорослих стосунках.
Далі варто проговорити власні почуття: «Ти для мене дуже важливий/важлива. Я хочу, щоб ми знову мали стосунок. Готовий бути поруч, підтримувати, якщо ти дозволиш».
Після цього – дати дитині право на відповідь. Вона може відчути образу, недовіру, злість або бажання відсторонитися. І це – нормально. Необхідно визнати ці почуття без тиску чи примусу: «Я розумію, що тобі може бути боляче. Ти маєш право так почуватися. Я буду поруч, коли ти будеш готовий/готова». Стосунки відновлюються не словами, а вчинками – послідовними, стабільними. Щирість, повага до емоцій дитини, готовність бути на зв’язку
