Сьогодні у проєкті Thebuchacity «Герої Бучі: Назавжди в строю» ми згадуємо Олексія Завадського. Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Олексій Сергійович Завадський народився 23 травня 1994 року у Бучі. Його рідний район – Склозавод.
Загальну середню освіту здобув у Бучанській загальноосвітній школі №3 (зараз – Бучанський ліцей №3). Дівчина Олексія, Анна, знайома з ним з дитинства, пригадує: «Олексій був з тих хлопців, хто сидів на задніх партах, але завжди боровся за справедливість у класі».
Після закінчення школи навчався у Професійно-технічному училищі №19 у Києві. Одночасно з цим починав працювати та пробувати себе у різних професіях. Працював у садовому центрі «Наталіс», де займався озелененням.
«Був справжнім другом, мужнім, трошки хуліганом, прямолінійним та завжди горою стояв за своїх», – пригадують друзі Олексія. Крім того, хлопець дуже любив дітей та мав маленьку подружку Кіру.
Ще 20-річним юнаком Олексій їздив з друзями в зону АТО, але тоді не приєднався до війська.
Любив спорт та активний рух, а особливо кататись на ковзанах та велосипеді. Крім того, смачно готував.
Після закінчення війни мріяв відбудовувати України. Стати бізнесменом, збудувати дім та створити власну сімʼю.
Боротьба за свободу
Повномасштабне вторгнення зустрів у рідному місті. Сам з друзями відправився до Києва по зброю, але дізнався про те, що російські окупанти прямують до Бучі. Тоді хлопці пішки рушили додому, щоб стати на оборону рідного міста.
«Мало хто знає, але тоді Льошу та його друга взяли в полон наші військові, тому що прийняли за дезертирів. Але потім принесли свої вибачення та допомогли хлопцям опанувати військові навички», – зазначає Анна.
Олексій вступив до загону тероборони «Азов» та виконував бойові завдання в Ірпені, зі сторони Стоянки.
Під час визволення Київщини також зачищав Бучу та доставляв гуманітарну допомогу місцевим жителям. Отримав позивний «Зава».
Після деокупації регіону Олексій офіційно вступив до лав 3-ї штурмової бригади. Служив на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Олексій казав, що не боїться лише дурень, але все одно впевнено йшов в бій.
Не любив хвалитись своїми досягненнями, проте був одним з найкращих бійців. Любив жартувати про себе: «Практикую тактичне лежання, вміло перевертаюсь з боку на бік».
«Війна дуже змінила його. З маленького хлопчика, він став мужнім чоловіком, навчився більше цінувати все, що має. Не дивлячись на темряву навкруги, він завжди знаходив світло», – згадує дівчина Олексія Анна.
Загибель
У січні 2023 року разом з побратимами почав виконувати бойові завдання у Бахмутському напрямку.
15 січня Олексій Завадський загинув під час штурму окупантів. Він першим вступив у бій, завдяки чому прорив вдалось відбити.
У Героя залишились батьки, сестри та брати, бабусі, дівчина, друзі та побратими.
Прощання з Олексієм пройшло 19 січня 2023 року у його рідному районі – Склозавод. Воїна поховали у Бучі на Алеї Героїв.
Нагороди
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вшанування пам’яті
Пам’ять Олексія вшанована на інформаційному кубі на Алеї борців за Незалежність у центрі Бучі.
Також фото Героя можна побачити на Стіні пам’яті полеглих за Україну на Михайлівській площі у Києві.
12 квітня 2023 БМР прийняла рішення про перейменування вулиці Будівельної на честь Олексія Завадського.
Також фотографію з похорону Олексія опублікували у Time як найбільш пам’ятну світлину 2023 року.
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
