ThebuchacityБуча«Знайди улюблену справу — і ти не будеш працювати ні дня»: інтерв’ю з Ольгою Токар про покликання, хори...

«Знайди улюблену справу — і ти не будеш працювати ні дня»: інтерв’ю з Ольгою Токар про покликання, хори та роботу з дітьми
«

Музика — це не просто ноти чи звуки, це жива пам’ять поколінь, яка передається від серця до серця. Героїня нашого інтерв’ю знає про це як ніхто інший, адже її власний творчий шлях розпочався ще у шість років на сцені місцевого клубу. Зростаючи в атмосфері, де пісня була справжнім родинним покликанням, вона пройшла шлях від юної співачки до професійної співачки, талановитої аранжувальниці та наставниці для десятків дітей.  

Ольга Токар — співачка, хормейстерка, аранжувальниця, художня керівниця Театру пісні «Джерела», ведуча і вже другий рік викладачка Бучанської дитячої школи мистецтв імені Левка Ревуцького.

У відвертій розмові музикантка ділиться теплими спогадами про перші родинні виступи, розповідає про магію створення хорових партитур для відомих колективів та пояснює, чому найбільша нагорода для неї — це щирі дитячі усмішки й щасливі очі її вихованців.  

—Пані Ольго, розкажіть хто у вашій родині ще співав і з чого почалася ваша любов до музики?
— В нашій родині співає мама. Вона аматорка, але її називали народною артисткою Тошківської УРСР. (Тошківка, Новотошківське — це наше селище). Мама має дуже красивий голос і сама змалечку привела нас в клуб місцевий, де ми росли і концерти були складені так, що дві третини програми — наші номери.  

— Тобто вона вас залучала до творчості з ранніх років?
— Так. Дуже сприятливі умови були. Я постійно співала: десь з шести років почала вже співати в клубі під баян, а сестричка моя, відповідно, з трьох. Перша наша пісня була феєрична, з якою ми об’їздили всю Луганську область, це була «Козачка твоя» Раїси Кириченко. Співали на три голоси: я, мама і сестричка.  

— Пам’ятаєте свій найперший спільний виступ?
— Із найяскравішого — коли сестричці Олені було три роки, вона не доставала до мікрофона, її поставили на чохол з-під баяна. І от ми у трьох співали, це був феєричний виступ, після якого ми почали їздити по всьому району. Як кажуть мудрі люди: «Знайди улюблену справу — і ти не будеш працювати ні дня». От так само і я. Зараз моя улюблена справа — це працювати з дітьми.  

— Чи можете ви назвати це своєю місією?
— Так, це моя місія. Після закінчення Луганського коледжу культури та мистецтв (музичне училище), диригентсько-хорове відділення, я працювала майже два роки в музичній школі №1 у Луганську, викладала старший і середній хори, вокал. Після переїзду до Києва було навчання у Національному Педагогічному Університеті імені Михайла Драгоманова, музвідділення. Здобула освіту магістра вокалу, диригента.

Разом з Андрієм Попругою заснувала музичний гурт Театр Пісні «Джерела», який багато років і є взірцем професійного виконання української пісні.

Наша концертна сценічна діяльність була активною – концерти, зйомки у телепроєктах, зокрема ми були частими гостями програми «Фольк Мьюзік», і до сих пір дружимо і маємо чудові, дружні відносини з засновниками цієї програми – Народною артисткою України, співачкою Оксаною Пекун і Володимиром Коваленко.

Нас знають і впізнають учасники аматорських колективів по всій Україні.

Але зараз концертна діяльність і діяльність гурту на паузі, як і у багатьох наших колег. Оскільки концертів немає, я зосередилася на роботі аранжувальника, хоча обробки я пишу з 18 років. Наприклад, мої вокальні обробки виконує славнозвісний хор «Гомін» — зокрема їхні програми часто супроводжують мої версіі пісень «Ой чий то кінь стоїть» та «Небо і земля».

Також мене запрошують в жюрі різноманітних вокально-хорових конкурсів, і я це дуже люблю — яка ж багата українська земля талантами! Дуже часто конкурсанти виконують мої обробки, і це також мене радує!

— Тобто ви створюєте хорові партитури, залишаючись впізнаваною у професійних колабораціях?
— Я називаю себе не композиторкою, а аранжувальницею. Я не пишу музику з нуля — я беру мелодію і створюю з неї багатоголосні хорові партитури, працюю у програмі Сібеліус, та за фортепіано, імпроовізую та підбираю акорди і гармонію, щоб звучання було цікавим і глибоким.  

Ми працюємо в тандемі: поет, композитор, аранжувальник, і в цьому списку немає ШІ.

Співпрацюємо з українськими поетами, а музику пише мій чоловік – композитор, співак, директор Театру пісні «Джерела» – Андрій Попруга.

— Як вдається зробити давню пісню сучасною і водночас не втратити її душу?
— Не треба дуже сильно видозмінювати мелодію чи штучно заганяти її в чужі стилі. Наприклад, якщо пісня лірична, робити її швидкою я не люблю. Головне — не спотворити первісну енергію, а лише підкреслити красу мелодії гармонією. 

— Ви, свого часу, брали участь у проєктах «Х-Фактор» та «Голос країни». Що вам найбільше запам’яталося з того періоду і чи змінили ці проєкти ваше життя?
— Це був яскравий епізод мого життя — на той час дуже яскравого, але ще не почутого країною.
Я не пройшла далі, бо не розвернулися крісла, і була цьому нескінченно рада. Річ у тім, що ще до виходу на сцену того дня мені дали підписати контракт. Я почала його читати, а там було написано, що на всіх прямих ефірах, незалежно від стану учасника, він має бути стовідсотково готовим до виступу. А ефіри проходили щосуботи.

На той час у мене всі п’ятниці, суботи й неділі були зайняті концертами до Днів міст, сіл. А також — весіллями, адже я ще працювала ведучою в українському стилі — була тамадою. Я уявила, що попереду осінь, а після літніх кастингів усі суботи в мене вже розписані під весілля. Адже саме на вихідні переважно припадали весілля та Дні міст. Подумала: «Ну, Дні міст — це ще можу якось поєднати». Але дивлюся на свій графік — і немає жодної вільної суботи, скрізь весілля, тож думаю: «Боже, хоч би я не пройшла!»
Саме з такою думкою я й виходила на сцену.
І коли крісла все-таки розвернулися, я, можливо, якщо ви бачили цей момент, була дуже весела, багато жартувала. Навіть сказала Олегу Скрипці: «Хочу вас обійняти й поцілувати!» Бо в голові в мене було лише одне: «Слава Богу, я не пройшла!»

А ще думала: «Ну от зараз не пройду. Чого мені стояти й плакати? Для мене, ведучої і діючої артистки, це було б не солідно. Треба піти красиво, з гідністю».

— Знаю, що ви також працюєте з дитячими колективами та передаєте свій досвід юним талантам. Як це — бути наставницею для нового покоління?
— У 2025 році мене запросили викладати у Бучанську дитячу школу мистецтв імені Левка Ревуцького, я є викладачем вокально-хорових колективів, а з цього навчального року взяла до себе в клас ще 10 дітей-вокалістів.

Маю 4 колективи — гурт «Лілейки», ансамбль «Сузір’я», старший хор «Промінь», а з цього року набрала хор учнів елементарного підрівню, 7-9 років – хор «Пташечки» і 10 вокалістів.

Робота з дитячими колективами відрізняється від роботи з дорослими тим, що діти — чисті, вони легко відкривають свої душі тобі назустріч! Всі мої учні роблять феєричні успіхи, серед усіх професійних секретів є найголовніший — люби дітей, покажи, що дитина тобі важлива, і вони будуть розквітати як квіточки і летіти на твої уроки! Як і я лечу! Це — місце зустрічі з музикою, з мистецтвом!

— Ви так тепло розповідаєте про своїх вихованців. Чи відчуваєте ви віддачу від них?
— Відчуваю велике щастя, відчуваю радість, що, по-перше, такі діти до мене прийшли, по-друге, що я змогла до них знайти ключик, а по-третє, я їх постійно хвалю. Я їх хвалю за кожну гарну нотку. Мені цього не вистачало в дитинстві — я не пам’ятаю, щоб мене хвалили ні в музичній школі, ні в музичному училищі, ні в інституті. Пройшов урок, і добре. А я хвалю. І помітила: скажеш дитині добре слово, яка ти молодець, або яка ти молодчинка, і дитина одразу починає співати по-іншому, одразу краще. Тобто я відчуваю, що їм потрібне добре слово. До речі, у мене дев’ятеро дівчаток і один хлопчик, мої учні-вокалісти. 

— Чи важко керувати великою кількістю дитячих колективів і водночас залишатися творчою натхненницею?
— Керувати непросто, тому що я — один викладач на всі ці вокально-хорові колективи, але я люблю керувати – тоді і успіх – цілком твоя заслуга, і відповідальність — також твоя. Іноді мені здається, що вже забагато я набрала колективів, а потім думаю: «От би ще тріо зробити, от би ще ансамбль хлопчиків організувати, а ще б ВІА».

— Чи є певний секрет, де ви берете сили та ідеї для нових проєктів у такі складні часи?
— Три речі. Перше джерело — це моя родина — мої донька і син, мій коханий чоловік, Андрій Попруга, який мене підтримує в усьому. Він сам артист, але з самого початку моєї кар’єри саме він мене заставляв писати ці аранжування. Я казала: «Я не вмію, я ж не композитор!» А він приходив у колектив філармонії, де працював раніше, і казав: «Моя Оля напише краще».

Перша обробка була мною написана, коли мені було 18 років, я була студенткою, ще в Луганську. Я сіла писати колядку «Тиху ніч», і її взяли для київського огляду творчих колективів Луганської області, а режисер Борис Шарварко тоді сказав директору Луганської філармонії: «У вас талановитий хормейстер». Це було для мене такою відправною точкою, писати аражування, символічно, що перша обробка була саме колядка, тепер у мене більше 40 обробок саме колядок, які співають українці по всьому світу. 
Друге джерело — це дітки, бучанські діти. Вони прекрасні. Спочатку старші діти зустріли мене трішки насторожено, перші пів року було справді важко. Але тепер від цих підлітків іде така любов, така повага. Вони надихають і не дають зупинятися, а я намагаюся бути для них прикладом та відкривати для них нові горизонти.

Ну а третє джерело — це мами і батьки учнів моїх колективів! Це мотивовані, активні, творчі, неперевершені супергерої. Вони — мої плечі, опора, і чарівні феї, які втілюють задуми в життя!

Так що все ж таки, правильніше сказати, що я не одна! Ми разом рухаємося вперед, даруючи нашим дітям хвилини радості у цей надскладний час!

Приходьте до нас на уроки — вам не захочеться йти і ви захочете також бути в нашому осередку!

Також читайте інтервʼю з викладачкою вокалу Ангеліною Бартош.

Thebuchacity – незалежне онлайн медіа Бучанської громади. Ви можете підтримати нашу роботу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Відповісти :

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Зараз переглядають

Відділ освіти закуповує 26 обігрівачів

Відділ освіти Бучанської міської ради уклав договір із ТОВ «Тепло Тема» на закупівлю 26 інфрачервоних електрообігрівачів. Вартість договору становить 197 900 гривень без ПДВ....

Робоче місце бровіста та лашмейкера: які інструменти потрібні для точних процедур

Коли потрібний аплікатор доводиться шукати посеред процедури, майстер втрачає не лише час. Зайві переміщення між шухлядами й робочою зоною збільшують ризик забруднення. Продумане розташування...

Мешканців Бучі запрошують на тренінг з блогерства

Коли: 17 листопада об 11:00Де: вул. Енергетиків, 19, Центр життєстійкості Буча На інформаційній сесії «Моя сторінка Instagram з нуля» ви дізнаєтесь: з чого почати ведення сторінки...

На вулиці Енергетиків тривають ремонтні роботи: депутати БМР проголосували за співфінансування частини робіт

Наразі ремонтні бригади проводять будівельні роботи на ділянці від бульвару Богдана Хмельницького до вулиці Польової. На місці викладають бруківку, а також готують матеріали для...

У Бучанській громаді зустріли Михайла Шевчука, який повернувся з полону

Михайло Шевчук провів у російській неволі 4 роки та 7 місяців. Його захопили як цивільного жителя Маріуполя, а звільнили 23 жовтня під час обміну,...

Що потрібно знати про донорство крові

Донорська кров — це ресурс, якого постійно потребують наші захисники, цивільні з важкими травмами, пацієнти під час складних операцій та люди з онкологічними захворюваннями....
Рекламаspot_img