Про Богдана Костиренка рідні говорять із теплом, гордістю і великою любов’ю. Він захисник України, чоловік, батько, майстер на всі руки, людина з допитливим розумом і добрим серцем.
Сьогодні вдома на Богдана чекають рідні. Чекають на його голос, жарти, розмови, спільні поїздки і звичну присутність людини, яка вміла бути поруч там, де була найбільше потрібна.
Народився на Полтавщині, а свою родину створив у Бучі
Богдан народився 1980 року в місті Кременчук, виріс і жив у Горішніх Плавнях Полтавської області. За освітою він електрозварник, працював на сталеливарному заводі у Кременчуку.
У 2012 році Богдан приїхав у Бучу працювати будівельником. Саме тут почався новий важливий етап його життя – знайомство з майбутньою дружиною, родина, спільні плани і дім.
Добровільно став на захист України
У вересні 2014 року Богдан сам прийшов до військкомату і добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він брав безпосередню участь у бойових діях на сході України, захищаючи суверенітет і незалежність держави.
Після фронту його життя вже не було таким, як раніше. Через отримані поранення та контузії Богдан часто проходив реабілітацію. У вересні 2019 року за станом здоров’я його списали з лав ЗСУ. Внаслідок війни він отримав інвалідність.
Попри це Богдан не замикався в собі і не втрачав інтересу до життя. Він намагався жити активно, пізнавати нове, підтримувати близьких і знаходити радість у простих речах.
Любив подорожувати, майструвати та дітей
У цивільному житті Богдан дуже допитливий, цікавився історією, релігією, любить фантастику, дивитися наукові відео. Йому завжди хотілося розібратися, як усе влаштовано. Він постійно щось придумує і майструє. Вміє знаходити нестандартні рішення, створювати щось власними руками і захоплюватися тим, що для інших могло здатися буденним.
Його рідні згадують Богдана як людину, яка не втрачає живого інтересу до життя. Особливе місце в житті Богдана раніше займали подорожі. Разом із дружиною вони неодноразово мандрували Україною на машині. Це могли бути як тривалі поїздки, так і спонтанні подорожі одного дня.
Одного разу дружина прочитала про камені Святого Миколая під Уманню – і вже наступного ранку вони вирушили туди.
У 2020 році під час подорожі на захід України Богдан вперше в житті побачив гори. Ця поїздка залишилася для родини особливою згадкою. «Ми кожен кілометр зупинялися, він виходив з машини і захоплено милувався краєвидами», – згадує Наталя, дружина Богдана.
А ще Богдан дуже любить дітей. Коли він виходив на вулицю, до нього збігалися діти з усього двору. Він розмовляв із ними, розповідав смішні байки, умів зацікавити, розсмішити і бути для них дорослим, якого не боялися, а чекали.
Для нього діти були не просто частиною життя громади. Він щиро вірив, що саме вони – майбутнє країни. Це проявилося і в найскладніший час для Бучі.
Допомагав людям під час вторгнення в Бучу
Коли у 2022 році російські війська зайшли в Бучу, Богдан не залишився осторонь. Він розвозив їжу, воду та інші необхідні для життя речі. У першу чергу він їхав до підвалу, де перебувало багато дітей. Лише після цього розвозив допомогу іншим людям.
Він пояснював це просто: «Діти – наше майбутнє». Чоловік дуже мріяв, щоб його син Данило здобув вищу освіту. Для нього це було важливо – як для батька, який хотів бачити майбутнє своєї дитини сильним, самостійним і гідним. І його мрія здійснилася – Данило закінчив Харківський авіаційний інститут. Тільки про це поки що не знає його батько.
На нього чекають вдома
Рідні чекають на Богдана вдома, дуже хочуть, щоб він побачив диплом сина і розділив із ним цей важливий момент.
Його родина береже спогади про спільні подорожі, розмови, жарти, його захоплення, турботу і силу та із вірою, любов’ю і надією чекає на зустріч.
Цей проєкт став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
