Thebuchacity продовжує проєкт «Герої Бучі: Назавжди в строю». Сьогодні ми розповідаємо про Віктора Хайретдінова.
Ми створюємо цей проєкт, щоб розповідати про наших Захисників, що поклали своє життя за незалежність України – з їхніми мріями, родинами, щирістю та силою духу.
Про мирне життя
Віктор Інзірович Хайретдінов народився 29 грудня 1970 року у Бучі. Прожив тут все своє життя.
Навчався у Бучанській школі №7 (нині – Бучанська школа №1).
За словами рідних, у дитинстві був дуже активним і товариським. У вільний час займався спортом та особливо любив плавання.
Після закінчення школи вступив до Спеціального професійно-технічного училища №8 на спеціальність «Столяр-паркетник».
Закінчивши навчання, проходив строкову службу на Донеччині як зенітник у військах ППО. Після служби Віктор повернувся додому та працював водієм.
У вільний час Віктор любив їздити на риболовлю та грати у футбол. Крім того, займався дайвінгом – закінчив для цього спеціальні курси.
Як пригадують його рідні, Віктор мав багато друзів, завжди приходив на допомогу, був чесним і справедливим.
У 1995 році Віктор одружився. Дружина Наталія, пригадує, що чоловік був уважним і романтичним. У 2006 році у них народився син Валентин. Віктор радів батьківству і будував багато планів на майбутнє. Також виховував донечку від першого шлюбу Наталії.
«Віктор дуже любив тварин і рибалку. Він дуже багато часу проводив на риболовлі, часто брав мене з сином з собою. Поки він рибалив, ми сиділи на березі і чекали його,бо він займався підводним полюванням. Якщо Вітя довго не винирював я дуже нервувала, але потім, коли він з’являвся з уловом, то ми з сином дуже раділи.
Ще часто Вітя любив робити пікніки. Його шашлики були самі смачні. Коли в мене на роботі були корпоративи, то обов’язково Вітя смажив нам шашлики. Він любив людей, любив життя, будував багато планів, але, на жаль, не встиг їх втілити в життя. Для нас він назавжди залишився життєрадісним Кусто, який любив свободу і своїх дітей. Він дуже хотів, щоб діти були щасливі і мали те, чого не мав він. Він мріяв про їх одруження, про онуків, з якими теж буде ходити на рибалку. Але все сталося зовсім не так», – пригадує дружина.
Боротьба за свободу
На другому році російсько-української війни, 29 березня 2015 року, Віктора мобілізували до війська. Як згадують рідні, він не стояв осторонь та вирушив на захист Батьківщини. «Коли отримав повістку, не замислювався ні на хвилину. Тільки попросив берегти дітей», – згадує Наталія.
Менше чим через місяць, 22 квітня, вирушив на фронт та брав участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
Мав звання старшого солдата. Служив на посаді водія, зенітника-навідника у 30-й окремій механізованій бригаді.
Син Захисника, Валентин, пригадує, що той якось приїхав на тиждень додому та показував, що показував свої знімки з фронту. За словами Валентина, фотоапарат з цими світлинами викрали росіяни під час окупації Бучі на початку повномасштабного вторгнення.
29 лютого 2016 року Віктор повернувся додому зі служби. Чоловіка часто турбували головні болі та біль у серці. Проте, за словами рідних, своєму здоров’ю він приділяв мало уваги.
Смерть
29 червня 2016 року Віктор помер через інфаркт міокарда. «Два рази була зупинка серця. Його запускали, а за третім разом воно перестало битися назавжди», – пригадує Наталія.
У Героя залишилися дружина Наталія та 10-річний син Валентин.
Віктора поховали на Алеї Слави у Бучі.
Нагороди
Посмертно нагороджений пам’ятною медаллю «Захиснику Батьківщини».
Вшанування пам’яті
На стіні Бучанської школи №1, де вчився Віктор, встановили меморіальну дошку на його честь.
Дружина, Наталія: «Вітя завжди з нами, в наших серцях, в нашій пам’яті, як найкращий батько, товариш, Герой, який віддав своє життя, щоб ми мали змогу жити».
Син, Валентин: «Не забуваємо про нього. Навідуюсь до нього на могилу раз в місяць».
Вічна пам’ять та слава Герою!
Підтримано коштами шведської допомоги розвитку. Зміст матеріалу є відповідальністю Thebuchacity і не обов’язково відображає позицію Sida чи Уряду Швеції.
