29 жовтня у Бучі зібралися люди, яких об’єднує пам’ять про особливу людину — талановиту бучанку, поетесу та письменницю Інеллу Огнєву. Цього дня їй мало б виповнитися 27 років. Та, на жаль, її земний шлях обірвався, коли дівчині був лише 21 рік.
Є люди, які навіть після свого відходу продовжують говорити з нами — через рядки, думки, спогади й почуття, залишені у творчості. Саме такою була Інелла. Її слово й сьогодні торкається сердець, нагадуючи про красу життя, щирість почуттів і силу людської душі.
Свій творчий шлях дівчина розпочала ще в ранньому дитинстві. Спочатку вигадувала власні казки й розповідала їх мамі, а приблизно у шестирічному віці почала складати вірші. Це був її особливий світ — сповнений фантазії, тонких відчуттів і дивовижної здатності помічати красу там, де інші могли її не побачити.
Мама завжди підтримувала захоплення донечки: показувала дитячі твори вчителям, заохочувала писати й допомагала розвивати талант. Від самого дитинства Інелла вирізнялася багатою уявою, чуйністю до емоцій інших людей і вмінням вкладати у слова те, що не завжди можна висловити звичайною розмовою.
Цьогорічна зустріч стала ще однією нагодою знову почути її поезію, згадати усмішку, поділитися теплими історіями та відчути, наскільки багато світла Інелла залишила після себе. У затишній атмосфері зібралися рідні, друзі, знайомі та всі, кому дорога її пам’ять. Звучали спогади, вірші самої Інелли та поетичні рядки, присвячені їй.
Особливо зворушливими стали слова мами Інелли, пані Ірини, яка поділилася історією цих творчих зустрічей:
«Це вже третій захід, який я організовувала та проводила. Звісно, наважитися на це щоразу неймовірно важко. Мене дуже підтримали дівчата. Особливо Вітуся, моя подруга, яка першою запропонувала: “А давайте зробимо творчий вечір на день народження Інеллочки!”. Спочатку я відмовлялася, казала, що ще морально не готова, що маю підготуватися. Але зрештою погодилася: домовилися, що все зробимо разом, а я буду просто присутня.
Усе вийшло дуже по-домашньому і тепло. Перший захід проходив у бібліотеці, і хоч не було ніяких мікрофонів чи пафосу, люди просто сиділи й говорили. Гості та друзі читали вірші — і її власні, і присвячені їй. Приходили люди з місць, де вона навчалася. Я трохи хвилювалася, бо не звикла бути в центрі уваги — мені завжди комфортніше десь у тіні, на диванчику поряд із близькими. Але я впоралася.
На цьому вечорі в будинку культури панувала така ж затишна, майже сімейна атмосфера. Мені здається, вдалося головне — нікого не примушувати говорити через силу, не задіювати людей без їхнього щирого бажання. Це ж був день народження Інели, день пам’яті, де кожен міг поділитися тим, що відчуває. Хоч я й досі вчуся бути ведучою таких подій, ці зустрічі стали для нас чимось дуже важливим і справжнім».
У цих словах — не лише розповідь про організацію творчих вечорів. У них відчувається велика материнська любов, біль утрати й водночас бажання берегти все, що залишила по собі донька. Адже кожна така зустріч — це можливість знову бути поруч з Інеллою через її слово, через людей, які її пам’ятають, через тепло, яке вона колись подарувала світові.
Завершився вечір чаюванням у невимушеній, дружній атмосфері. За горнятком чаю гості продовжували спілкуватися, ділилися враженнями, згадували пережиті моменти та відкривали одне одному нові сторінки життя Інелли.
Це була зустріч не лише про сум і втрату. Передусім — про любов, пам’ять і творчість, які не підвладні часу. Про людину, чиє життя було коротким, але чий голос продовжує звучати у віршах.
Інелли немає поруч, але є її слова. Є люди, які бережуть спогади про неї. Є рідні, які з любов’ю продовжують відкривати світові творчість дівчини.
І, мабуть, саме в цьому полягає справжнє безсмертя людини — залишатися у чиїхось серцях, думках і рядках. Адже світло, яке людина дарує іншим, не зникає. Воно продовжує жити…
Thebuchacity – незалежне онлайн медіа Бучанської громади. Ви можете підтримати нашу роботу довільним донатом чи підпискою у MonoBase.
