Понад пів століття трудового шляху, десятки професійних зустрічей, наставники, друзі та колеги, а головне — люди, яким вдалося допомогти. За плечима нашого співрозмовника — 51 рік трудового стажу, робота у сфері торгівлі, банківській справі та керівництво великим торговельним центром. Сьогодні Іван Петровичіз теплом згадує роки становлення, Бучу та Ворзель, своїх учителів і друзів, а найбільшим досягненням вважає не посади чи професійні здобутки, а можливість бути корисним людям.
— Розкажіть про ваші юні роки. Яким ви пам’ятаєте своє дитинство та про що мріяли?
— Це були повоєнні роки. Ми зачитувалися літературою про війну. Пам’ятаю, як пролітав літак, а я проводжав його поглядом до обрію, бо вірив, що звідти може вискочити шпигун!
Спочатку я мріяв бути лікарем, але згодом зрозумів, що сфера обслуговування та робота з людьми — це моє покликання. Звісно, як і кожен, мріяв досягти висот — як кажуть, «той не солдат, хто не мріє стати генералом».
— Хто став для вас головним прикладом у професії, коли ви починали свій кар’єрний шлях?
— Мені щастило на гарних наставників. Перший міцний фундамент у мене заклав Іван Петрович Іваненко та Цуркан Валентина Степанівна у Вендичанському споживчому товаристві. У Ворзелі моїм наставником була Варвара Іванівна Чумак — Героїня Соціалістичної Праці.
А коли вийшов на обласний рівень, моїми прикладами для наслідування та «ходячими енциклопедіями» стали заступники міністра торгівлі — Володимир Сергійович Чайковський та Віктор Назарович Ковтуненко. Я нотував кожну їхню думку. Згодом у банківській справі дуже допогла Світлана Іванівна Балабанова.
— Якою ви пам’ятаєте Бучу на початку вашої праці тут?
— Тоді це було ще селище, а не місто. Вулиця Енергетиків тільки-но формувалася. На місці, де зараз аптека біля лікарні, працював єдиний банк на весь регіон.
Коли ми відкривали магазин промтоварів, я особисто брав участь у посадці цілої алеї кулястих кленів та беріз.
На Привокзальній площі тоді розміщувався каскад магазинів (господарські, меблеві, взуттєві), які пізніше знесли, облагородили територію, завезли ґрунт і облаштували площу біля пам’ятника загиблим воїнам.
— Розкажіть, як згодом ви очолили ТЦ «Пасаж» і чому вирішили завершити активну діяльність?
— Коли в Бучі побудували торговий центр «Пасаж», керівництво банку «Київська Русь», знаючи мій досвід в сфері торгівлі, запропонувало очолити цей напрямок. Об’єкт був масштабний — 7 000 квадратних метрів торгових площ. Я пропрацював там три роки, але через наслідки Чорнобиля почав підводити стан здоров’я, тому довелося завершувати активну трудову діяльність. Загалом мій трудовий стаж становить 51 рік.
— За понад пів століття стажу, яке головне правило стало для вас визначальним?
— Моє життєве й трудове кредо — робити людям добро. Під час прийому громадян в банку я завжди ставив себе на місце людини, яка сидить навпроти, і думав: «А як би почувався я, якби мені не допомогли?» Переконаний: добро завжди повертається сторицею.
— Чи вдалося вам зберегти юнацьку дружбу крізь усі ці десятиліття?
— Це особлива історія. У 1966 році ми закінчили технікум і розлетілися. Вже після виходу на заслужений відпочинок я поставив собі за мету знайти всіх однокашників. Знаходив і в Україні, і за кордоном.
Ми влаштували незабутню зустріч у Вінниці, а наступного року я запросив їх до себе в гості — ми гуляли Бучею, Ворзелем та їздили на екскурсію до Межигір’я. З того часу наші стосунки стали не просто дружніми, а родинними.
Окремо хочу відзначити, що понад 60 років ми пронесли крізь життя почуття щирої дружби, яке з роками переросло в справжні родинні стосунки. Я маю велику честь і радість бути близьким із сім’єю Кабанчуків — Віктором Михайловичем, Надією Василівною та їхніми дітьми. За ці довгі роки наша дружба стала невід’ємною частиною життя, сповненою взаємної поваги, підтримки, тепла й щирої прихильності.
— Що для вас є найбільшою втіхою сьогодні?
— Сім’я та мої доньки. Одна донька зараз у Великій Британії з онуком, ми дуже сумуємо один за одним. Інша живе й працює в Бучі, щодня радує мене своїми успіхами. Коли в дітей усе гаразд, вони реалізовані та здорові — це найкращий бальзам на серце для батька.
— Що б ви побажали молодим людям які тільки починають свій шлях?
— Бажаю, щоб ваша професійна діяльність зростала, завдяки вашій систематичній праці. Зосереджуйтесь на якості своєї роботи, а не на кількості, і отримуйте основу для довготривалого успіху. Будьте зібраними та готовими швидко реагувати на нові, цікаві пропозиції. Стабільність — ваша головна перевага. Навіть маючи повільний прогрес, ви закладаєте міцний фундамент для успіху. Будьте завжди вірні своєму слову, а також рішучими відповідальними. А чоловікам зичу — лицарського відношення до жінок.
Довідка
Іван Присяжний народився 1 серпня 1948 року на Вінниччині. Професійну діяльність розпочав у 1966 році у сфері торгівлі та споживчої кооперації. З 1971 року його робота була пов’язана з Ворзелем: у «Ворзелькурортторгу» він пройшов шлях від директора магазину до директора торгової бази.
У 1978 році він закінчив Київський торгово-економічний інститут за спеціальністю «економіст». У 1980-х роках працював в управлінні торгівлі Ірпінського міськвиконкому, яке згодом очолив. У цей період у Ворзелі та Ірпінському регіоні розвивалася торговельна мережа, відкривалися нові магазини та впроваджувалися сучасні на той час формати обслуговування.
Після аварії на Чорнобильській АЕС брав участь в організації забезпечення населення та ліквідаторів необхідними товарами й продуктами. У 1986 році був призначений заступником начальника Київського обласного управління торгівлі, а з 1987 року очолював його.
У 1990-х роках перейшов до банківської сфери. З 1996 до 2015 року очолював Ворзельське відділення банку «Київська Русь».
За багаторічну професійну діяльність нагороджений Почесною грамотою Міністерства торгівлі УРСР, грамотами Ворзельської селищної та Ірпінської міської рад та іншими відзнаками.
Thebuchacity – незалежне онлайн медіа Бучанської громади. Ви можете підтримати нашу роботу довільним донатом чи підпискою у MonoBase.
