Thebuchacity#БлогиШлях до генетики. Як наявність точного діагнозу коригує реабілітацію

Шлях до генетики. Як наявність точного діагнозу коригує реабілітацію
Ш

У попередніх блогах я розповідала про початок нашого реабілітаційного шляху та те, як важливо не втрачати час під час пошуків діагнозу і паралельно працювати над розвитком дитини. 

Та все ж – ми знайшли відповіді на питання «Що не так з дитиною» і у цій публікації я розповім, у якому напрямку ми рухалися, що відчували та як оговтувалися.

Перше генетичне тестування

На третьому місяці життя Мирослави ми повернулися в Україну зі Швеції, де вона народилася. Першою справою було оформлення документів та укладання декларації з педіатром. На першому ж візиті лікарка запідозрила наявність генетичного діагнозу і направила до генетика в Охматдит.

За результатами огляду Мирославі призначили каріотипування – аналіз, який досліджує кількість, розмір, форму та структуру хромосом людини під мікроскопом. Обстеження робили у відділенні генетики стаціонару Охматдиту. Для цього за їхніми ж рекомендаціями необхідно було записатися на певний день для здачі крові. У 2022 році це робили безкоштовно. Його також можна зробити і в приватних лабораторіях – вартість у межах 3000-5000 грн.

На результати чекали близько місяця і, на щастя, каріотип виявився в нормі. Це одразу відсіяло низку підозр і потенційних діагнозів, проте не дало нам відповідей. Тут ми вкотре почули «Ви не наші пацієнти – у вас все в нормі». Памʼятаю те відчуття, коли ставиш собі запитання «І що далі? Це все?». 

Нас скерували у неврологічне відділення шукати відповіді там. Фактично ми вийшли з відчуттям програшу, попри те, що тягар складних генетичних хвороб звалився з наших плеч. 

Відновлення пошуків генетики

Коли ми вперше потрапили у неврологічне відділення, щоб обстежитися і підтвердити судоми, Мирославі було вже 7 місяців і нас знову направили обстежити генетику. Протокол такий. Але враховуючи, що каріотип був в нормі, за роботу взялося відділення орфанних захворювань, де обстежують дітей на предмет наявності рідкісних хвороб, переважно генетичного характеру.

Там Мирославу знову обстежували: брали різні аналізи крові та сечі, враховували проблеми з набором ваги та зросту, відмову від груді. Лікарка дуже ретельно підійшла до нашого випадку – залучала колег для консиліуму, відправляла на повторний аналіз, коли щось не сходилося.

Ми очікували, що тут ну точно вже знайдемо відповіді, настільки прискіпливо оглядали Мирославу. На консультації лікарка каже, що усі обстеження у відносній нормі. Знову це відчуття розчарування, коли ти вже ніби стільки пройшов, стільки крові здав і все одно відповідей немає.

Обстеження в США

Саме тут у відділенні орфанних захворювань лікарка визнала – їхні можливості обмежені, зі свого боку зробили усе, але вони все одно впевнені, що це щось генетичне і треба шукати далі.

Нам пояснили, що існує можливість відправити кров на аналіз за кордон: Німеччина, США, Корея. Нас попередили, що обстеження дороговартісні, що вони можуть не дати жодних результатів, оскільки генетика дуже непередбачувана і наш випадок може бути чи не найпершим у світі, невивченим, таке можливо. І в такому разі ці обстеження нічого не дадуть. А може пощастити – і ми знайдемо те, що шукаємо.

Нам запропонували 2 варіанти, пояснивши плюси і мінуси обох методів досліджень.

  • перший – повна генетична панель: шукає і порівнює гени з існуючою базою генетичних захворювань. З плюсів – охоплює усі системи організму. З мінусів – скринінг менш точний, може пропускати незначні відхилення. Але при цьому дорогий.
  • другий – обстеження окремих генетичних областей. З плюсів – сканує визначену кількість генів і робить це ретельніше за рахунок точкового пошуку і дешевше, ніж повне обстеження. З мінусів – ризик шукати не там – ми можемо не вгадати з панеллю.
«Але! Якщо ваші фінансові можливості обмежені і ви можете оплатити лише один напрямок – або реабілітацію, або генетичне тестування, – ваш вибір однозначно має бути в напрямку реабілітації», – саме тут нам наголосили на важливості раннього втручання і пріоритету роботи над розвитком дитини. Дуже вдячна за це лікарям. 

Нам дали контакти клінік та лабораторій, які займаються такими закордонними обстеженнями, визначили перелік панелей, щоб ми могли прийняти рішення. Вже вдома ми з чоловіком детальніше вивчали це питання і зупинилися на варіанті обстеження окремих клінічних областей: неврологічної, метаболічної та панелі внутрішньоутробних вад розвитку.

На той момент з урахуванням знижок ціна тестування усіх трьох областей з перекладом на українську мову становила близько 30 000 гривень. Зараз же за ці гроші можна обстежити лише одну панель.

Для нас це були великі гроші. Я почала шукати варіанти реабілітації, зокрема безкоштовної – тоді я і натрапила на центр Мартинюка, про який розповідала у минулій публікації. А тим часом шведська сімʼя, яка прихистила нас під час повномасштабного вторгнення, зголосилася оплатити це обстеження – так кров Мирослави поїхала у США.

Два місяці очікування і ми отримали результати. Знову це відчуття, ніби ти наближаєшся до розгадки, але… нічого, зареєстрованого у базах раніше, не знайшли. 

Фінальне генетичне обстеження 

Ми отримали перелік генів і мутацій з позначкою «немає інформації», тобто ген виглядає неправильно, але його ще не вивчали. Але деякі з них мали чотири копії, а ще цікавіше було те, що ці гени розташовані лише на першій хромосомі. 

Цей тест став опорним для переведення нас у відділення генетики і призначення хромосомного мікроматричного аналізу (ХМА) – більш чутливого і точкового, який бачить дрібні «копії» або «втрати» шматочків ДНК, на відміну від каріотипування, яке бачить лише великі поломки хромосом під мікроскопом. Тобто нормальний каріотип ще не означав, що генетичної причини немає, – але тоді ми цього не знали. На щастя, ХМА на той момент в Охматдиті проводили безкоштовно, тож ми знову перейшли в режим очікування.

Протягом цього часу ми активно займалися реабілітацією Мирослави, почали роботу з фізичним терапевтом на постійній основі і готувалися до курсу реабілітації в центрі Мартинюка на Богатирській.

До слова, коли прийшли результати панелей зі США, нам повідомили, що протягом 90 днів від моменту отримання батьки можуть перевіритися на наявність знайдених у дитини мутацій безкоштовно. Тобто лабораторія в Америці пересилає і проводить тест безкоштовно, а нам лишиться лише оплатити переклад на українську – щось в межах 7000 грн. Ми, звісно, скористалися такою можливістю – наші результати були в нормі: нічого, що було у Мирослави, у нас не виявили.

Встановлення генетичного діагнозу 

Настав день Ікс – дзвінок з Охматдиту і запрошення на консультацію.

За результатами хромосомного мікроматричного аналізу, коли Мирославі було рік і три місяці, у неї виявили скопійовані гени на першій хромосомі, яка є найбільшою в організмі людини і містить найбільше генетичного матеріалу. Назва захворювання «триплікація 1p36».

Лікарка дуже обережно і максимально детально намагалася нам пояснити особливості нашого діагнозу: його вперше описали в науковій літературі лише у 2014 році, і за весь цей час у статтях описано тільки 5 випадків у світі. Всі негаразди зі здоровʼям Мирослави описані у медичних публікаціях. Судоми й інтелектуальні порушення – основні ознаки захворювання, а покращити стан можна завдяки симптоматичному лікуванню і заняттями – великою кількістю занять.

Памʼятаю, як ніби земля пішла з-під ніг. Ось же воно – відповідь на усі наші питання. Ось причина усіх її проблем. І ніби мало стати легше, але одразу цього не сталося.

Якщо під час пошуків ми десь і сподівалися, що ось-ось ми пройдемо усі обстеження, будемо ходити на заняття і вийдемо в норму і забудемо про цей етап, як про страшний сон, то тепер це наша реальність – життя з пожиттєвим невиліковним діагнозом.

Той період я багато плакала, питала себе і всесвіт «Чому ми? Чому саме з нами?». Зараз вже розумію, що це була частина процесу прийняття. Дуже влучна тема, щоб поговорити про неї наступного разу.

Що ми робили, коли дізналися діагноз доньки?

Ми почали активно вивчати те, що було в доступі безкоштовно. Знайшли статтю 2014 року про перший випадок нашого діагнозу. Перечитували її і виписували усе, що в нас схоже і що ще може нас чекати у майбутньому: які захворювання мала та дівчинка, чи навчилася ходити чи говорити. У статті було небагато інформації для нас, більше, звісно ж, для науковців із генетичними термінами та умовами дослідження.

Я почала просто гуглити наш діагноз і натрапила на інтервʼю сімʼї з Америки, в якій хлопчик мав триплікацію 1p36, як у нас. Там були його фотографії, мама розповідала про те, які прояви захворювання були у нього. З чим мали труднощі і як вони з цим справляються.

Це інтервʼю здалося мені таким позитивно налаштованим, попри ті проблеми, що були описані. У ньому я також дізналася, що хлопчик мав розлад аутистичного спектра (РАС) і розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ), тож ми були у зоні ризику, адже це може бути проявом генетичного захворювання. Тоді ми почали пошук спеціаліста раннього розвитку, який би спеціалізувався на дітках з аутизмом. Так ми розпочали роботу у центрі «Пелюстки», який сертифікований та працює з дітьми за Денверською моделлю раннього втручання для тих, хто має аутизм або в зоні ризику.

А пізніше я натрапила на відеоінтервʼю мами цього хлопчика, де побачила те, як він комунікує, як поводиться. І я була в розпачі, налякана невідомістю і прогнозами. Окрім того, що він у 10 років взагалі не говорив, ми дізналися, що у 5 років він втратив слух і те, що він потребує постійної сторонньої підтримки, що школа для нього – не про навчання, а про соціалізацію.

Сидячи перед екраном я плакала і тоді напевно і зародилася думка про те, що наявність такої мінімальної вибірки у нашому захворюванні має свій плюс – якщо ще немає позитивних кейсів у цій статистиці, то цим позитивним кейсом можемо стати саме ми.

Навіщо робити вартісні тести, якщо це не лікується? Пояснюю на нашому прикладі.

Наявність діагнозу дала нам більш точний скорегований маршрут для реабілітації: ми зрозуміли, що нам треба дообстежити, на що звертати увагу. 

Точна корекція реабілітації. Коли ми дізналися про ризик РАС, одразу ж почали цікавитися методиками, які довели свою ефективність у корекції цього розладу. Таким для нашого віку виявився метод ESDM – Денверська модель раннього втручання. На всю Україну сертифікованих спеціалістів лиш 11, серед яких 5 – в Києві. Стояли в черзі на звільнення місця для занять. За 2 роки роботи отримали чудові результати в навичках комунікації.

Попередження ускладнень. Інформація про втрату слуху хлопчиком змусила нас звернутися на перевірку в 1,5 роки для контролю. Так само ми почали спостерігатися у ендокринолога, бо є підозра, що низький зріст і мала вага Мирослави повʼязані із захворюванням, а не з тим, що батьки невисокі. Регулярні огляди дають змогу помітити погіршення на самому початку і вчасно зреагувати.

Зняття провини з батьків. Моя вагітність припала на початок повномасштабного вторгнення, окупацію та втечу за кордон. Довгий час ми вважали, що неврологічні проблеми Мирослави повʼязані з пережитим стресовим досвідом та моїм ковідом. Відтак генетичний діагноз повністю зняв з мене провину, що я зробила щось не так під час вагітності. А тест батьків показав, що мутація виникла de novo – тобто вперше у Мирослави, а не успадкована від нас.

Отримали платну статтю про діагноз безкоштовно

На консультації генетика, коли нам назвали точний діагноз Мирослави, лікарка розповіла про те, що є свіжа стаття про триплікацію 1p36, випущена у 2023 році, яка детальніше описує стан пацієнтів, але стаття наразі лише платна – 50$. Враховуючи особливості захворювання, ми розуміли, що ця покупка – дарма викинуті гроші, оскільки вона жодним чином не змінить наше лікування.

Тому нам лишилося чекати, поки її не викладуть у вільний доступ. А це може зайняти рік-два-пʼять. Я вирішила піти іншим шляхом – написати одному з науковців, які є авторами цієї статті. Загуглила статтю, щоб знайти імена авторів і почати пошук їхніх контактів, сторінок у фейсбуці, але все виявилося набагато простіше. Прямо на сайті серед усіх авторів статті, у одного була прикріплена електронна пошта.

Я написала йому листа з усією медичною історією Мирослави, попросила доступ до статті та запитала про експериментальні групи досліджень, лікування, будь-що, що могло б нам допомогти. Відправила без будь-яких очікувань, бо ж ну хто у Європі у вівторок після 21-ї читає пошту. Але вже за 45 хвилин у мене була стаття й інформація про групу підтримки батьків зі схожим діагнозом у фейсбуці.

Тож відтоді ми стабільно відстежуємо вразливі сфери розвитку і здоровʼя Мирослави, активно займаємося з корекційними спеціалістами та працюємо над тим, аби стати тим першим позитивним кейсом у історії нашого діагнозу.

У наступній публікації я розповім про найскладніший психологічний етап – процес прийняття нового життя, роботу з власним ресурсом та про те, як батькам не згоріти на цій довгій дистанції. 

Якщо ця публікація була для вас корисною і ви маєте можливість підтримати нас із Мирославою на цьому довгому шляху реабілітації, будемо щиро вдячні за будь-який внесок на банку monobank.

Якщо ви є експертом у своїй сфері, маєте унікальний досвід, власну історію або тему, про яку важливо говорити, долучайтеся до спільноти блогерів Thebuchacity. Пишіть нам сюди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Відповісти :

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Зараз переглядають

Бучанського прокурора звільняють за появу в суді напідпитку

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів ухвалила рішення про звільнення бучанського прокурора Ігоря Касинюка за появу в суді в нетверезому стані. Рішення опублікували на сайті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Інцидент...

У Мироцькому постраждало подружжя внаслідок атаки ворога

Ворожий дрон влучив у їхню оселю. Чоловік та жінка отримали поранення й наразі перебувають у лікарні. Їхньому життю нічого не загрожує. Про наслідки атаки...

У Бучі представили платформу для анонімних повідомлень про булінг

19 листопада у Бучі відбувся форум «Це не просто», присвячений проблемі булінгу серед дітей та підлітків. Першу половину заходу присвятили зустрічі з дітьми, під...

Буча попрощається із Захисником Андрієм Сапоненком

Андрій Сапоненко був корінним бучанцем. Воював у найгарячіших точках Донеччини. Два роки тому був демобілізований за станом здоров’я, після чого працював водієм. 17 листопада...

Міська рада оприлюднила рішення про співфінансування ремонту вулиці Енергетиків на 34,9 млн грн

18 листопада на сайті Бучанської міськради оприлюднили збірку рішень 94-ї позачергової сесії. Одним із рішень міськрада підтвердила готовність спрямувати з бюджету громади 34 903...

У Thebuchacity з’явилася операційна директорка: що зміниться у роботі редакції

У редакції Thebuchacity відбулися зміни в розподілі обов’язків. Владислава Приступа, яка раніше працювала проєктною менеджеркою, стала операційною директоркою медіа. Тепер її робота охоплюватиме не...

Ворог продовжує атакувати Київщину ударними безпілотниками

За останню добу наслідки зафіксовано у двох районах області. Про це повідомили у КОВА. У Вишгородському районіостраждали четверо людей, серед них — дитина. Під...
Рекламаspot_img