Про Олександра Ткачука його мама Вікторія говорить із безмежною материнською любов’ю та глибокою вірою, яка здатна здолати будь-яку відстань і тишу. Олександр — добрий, працьовитий, дбайливий та надійний чоловік, на чиєму міцному плечі завжди тримався спокій родини. Він завжди вміє вислухати, допомогти й стати надійним захистом для тих, хто поруч.
Наразі Олександр має статус зниклого безвісти на фронті. Проте для мами Вікторії її син є тут і зараз — вона тримає з ним невидимий зв’язок, береже кожну спільну згадку й свято вірить, що попереду на них обов’язково чекає щаслива зустріч вдома.
Просте цивільне життя, праця на рідній землі та затишні захоплення
Олександр Ткачук народився у 1984 році. Родом він із Вишгородського району, проте згодом його домівкою став Бучанський район — селище Гаврилівка. Саме тут, у Гаврилівці, Сашко зростав, навчався у місцевій школі та формував свій сильний чоловічий характер. Одразу після закінчення школи він без вагань пішов виконувати свій обов’язок перед державою — пройшов строкову службу в армії в селі Ольшаниця Рокитнянського району, де загартував дисципліну та витривалість.
У цивільному житті Олександр завжди був людиною праці, яка не боїться жодних викликів і щиро любить свій край. Він успішно працював на відомій птахофабриці в рідній Гаврилівці, згодом працював на логістичному складі в Гостомелі, а також на продуктовому складі в Нових Петрівцях. Його скрізь знали як відповідального, чесного та відданого своїй справі робітника, якого поважали в колективах.
Поруч із роботою в Олександра завжди були близькі до природи захоплення. Він рибалка, який відпочивав душею біля води, та затятий грибник, що знав усі лісові стежки Бучанщини. А ще Сашко має особливу домашню пристрасть — він дуже любив готувати різні страви, завжди намагаючись здивувати та порадувати маму своїми кулінарними шедеврами й створити вдома справжній затишок.
На захисті Батьківщини та непохитна віра матері
Коли ворог прийшов руйнувати мирні українські села, цей добрий та працьовитий чоловік знову згадав свій армійський досвід і став на захист рідної землі. Його внутрішній спокій, життєва мудрість та відповідальність за долю близьких стали його головною опорою на фронтових дорогах. Олександр пішов виборювати мирне майбутнє, аби над його рідною Гаврилівкою та всією Україною знову було спокійне, чисте небо.
Згодом під час виконання бойових завдань зв’язок із Олександром обірвався, і його було оголошено зниклим безвісти. Мама Вікторія щодня продовжує боротися за свого сина, не дозволяючи зневірі взяти гору.
Родина Олександра Ткачука вірить, що його витривалість, загартований характер та безмежна любов до життя допомагають йому долати всі найважчі випробування, де б він зараз не перебував. На нього з нетерпінням, безмежною любов’ю та непохитною надією чекають вдома, в Гаврилівці. Чекають, щоб знову разом збирати гриби в лісі, куштувати його фірмові страви, міцно обійняти й більше ніколи не відпускати під мирним українським небом.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
