Про Дмитра Шпилька близькі говорять із особливою ніжністю, згадуючи його щиру готовність завжди прийти на допомогу, його смішні звички та безмежну любов до родини. Він — чоловік, який понад усе цінує затишок і спокій своїх рідних.
З Рівненщини — до Бучі
Дмитро Шпилько народився 8 листопада 1984 року. Попри те, що народився він далеко від України — у Челябінську, доля склалася так, що ще в дитинстві вони з мамою переїхали на українську землю. Свої шкільні роки Дмитро провів на мальовничій Рівненщині.
Отримавши середню освіту, хлопець вирішив здобути практичну та потрібну професію — у 2003 році вступив до Вищого професійного училища №21 у місті Сарни, де вивчився на будівельника. Професійний шлях привів Дмитра на Київщину: його відправили на практику до міста Буча, де він залишився будувати майбутнє.
Душа компанії, який інколи потребував тиші
Друзі та рідні знають Дмитра як надзвичайно чарівну та товариську людину. Він легко знаходить спільну мову з людьми, обожнює гарну компанію та ніколи не відмовляє, якщо хтось потребував допомоги.
Водночас у Дмитра є своя особлива, тонка внутрішня організація. Близькі з теплою усмішкою згадують, що він буває і дивним, і дуже смішним. А коли на душі стає важко, Дмитро має свою звичку — йти на прогулянку, щоб побути наодинці з власними думками, переосмислити все й повернутися до рідних зі спокійним серцем.
Риболовля з піснею та улюблені страви
Серед захоплень Дмитра — риболовля. Це не просто хобі, а особливий ритуал, який він розділяє з найближчими. На березі річки чи озера Дмитро повністю розслабляється: ловить рибу і завжди тихенько наспівує пісню, яка в той момент лежить йому до душі.
А ще Дмитро має прості й дуже домашні кулінарні вподобання. Його найулюбленішими стравами, смак яких завжди асоціюється з домом, є традиційний салат «Шуба» та фірмовий сімейний гороховий суп.
Мрії про море, власний дім та омріяну донечку
Дмитро — неймовірно люблячий чоловік і батько, для якого родина є головним центром всесвіту. Він завжди мріяв про великі, але такі важливі для кожної сім’ї речі. Спершу — збудувати власний просторий будинок, де у безпеці та комфорті мешкатимуть усі його рідні. Потім — зібратися всім разом і нарешті з’їздити з родиною на море, щоб подарувати їм незабутній відпочинок.
Та найбільшою, найзаповітнішою мрією Дмитра була його маленька донечка. Він так сильно чекав на її появу, і зараз, попри всі відстані й тишу, залишається для неї найкращим татом на світі.
Надія, що тримає кожну хвилину
Родина Дмитра Шпилька береже кожну згадку про його голос, його пісні на риболовлі та його безмежну батьківську ніжність. Вони вірять, що Дмитро обов’язково повернеться, обійме свою маленьку доньку, збудує омріяний дім і знову наспіває ту саму, улюблену пісню. Його чекають вдома — з любов’ю, яка не має кордонів.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
