Про Сергія Михайленка його родина говорить із ніжністю, гордістю та світлом у серці. Сергію притаманний дивовижний хист: навіть у найважчі й напружені моменти життя він уміє розрядити атмосферу та підняти настрій близьким своїми вдалими, щирими жартами.
Його родина щодня згадує спільні сімейні традиції та мріє про день, коли вони знову будуть разом.
Майстер своєї справи
Сергій Михайленко народився в селі Коленці Іванківського району на Київщині, де минали його дитячі роки. Вищу освіту хлопець здобув у престижному Національному авіаційному університеті в Києві. Згодом, у 2008 році, Сергій разом із родиною переїхав до Бучі — міста, яке стало для них справжнім рідним домом.
У цивільному житті Сергій працював у Києві, де займався монтажем та установкою ліфтів. У своїй сфері він зарекомендував себе як висококласний, працьовитий та чесний фахівець, який бездоганно знає власну справу. Рідні з теплою усмішкою згадують, що Сергій має «золоті руки»: у вільний час він обожнює щось майструвати, а в його руках будь-яка, навіть безнадійно зламана техніка, завжди оживає.
Татові традиції: мультфільми, кіно та затишні захоплення
Сергій — турботливий батько, який завжди намагався подарувати своїй донечці найщасливіше дитинство. Коли дівчинка була маленькою, у них були свої особливі татові ритуали: вони разом годинами дивилися мультфільми та регулярно влаштовували сімейні походи в кінотеатр. Цей міцний зв’язок і батьківська ніжність гріють доньку й сьогодні.
У Сергія багато цікавих захоплень. Окрім традиційних поїздок у рідне село та риболовлі, він дуже любить дивитися снукер, захоплюється якісними зарубіжними фільмами. Особливе місце в його серці займає музика — його улюбленою композицією є глибока й чуттєва пісня Лари Фабіан «Je T’aime». А серед кулінарних вподобань Сергія головне місце посідає вишукана паста з морепродуктами.
Незламний оптимізм, що веде додому
Коли прийшов час захищати країну, Сергій Михайленко став до лав оборонців, узявши з собою свій головний оберіг — непохитну віру в перемогу. Згодом під час виконання бойових завдань зв’язок із ним обірвався.
Проте для його дружини та доньки ця тиша є тимчасовою. Вони ні на мить не припиняють вірити у його силу та мужність. Крізь усі відстані та дні тривожного очікування линуть прості й найважливіші слова родини: «Ми тебе дуже любимо, нам тебе дуже не вистачає».
Сім’я Михайленка вірить, що життєлюбність Сергія та його вміння знаходити вихід із будь-яких ситуацій допоможуть йому здолати всі випробування. Його дуже чекають у рідній Бучі — чекають, щоб знову разом поїхати в село, приготувати улюблену пасту, увімкнути знайому мелодію та нарешті почути його такий рідний, заспокійливий жарт.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
