Наум Чорнодід — киянин, філософ, воїн із позивним «Вісник». Його дух, його характер і викарбувані в боях принципи залишаються непохитними у пам’яті тих, хто його любить.
Вдома на нього чекають із глибокою повагою та непохитною, святою вірою. Його мама береже кожен його лист, кожне філософське слово та міцно тримає той самий Вогонь, який її син заповів ніколи не гасити.
Коріння характеру: мудрість із дитинства
Наум народився 3 жовтня 2002 року в Києві. Змалку він відрізнявся від однолітків — був тихою дитиною, але з надзвичайно міцним внутрішнім стрижнем. Він ніколи не намагався виділитися напоказ, проте його дорослість і розсудливість вражали. Поки інші діти бавилися, Наум читав книги, малював, грав на домрі та гітарі в музичній школі, займався тхеквондо та вивчав мови. Англійська, польська, а згодом самотужки опановував французьку та німецьку — його розум прагнув знань без усяких меж.
Якось у 16 років, отримавши від бабусі гроші на одяг, Наум без вагань витратив їх на книги. Він людина, поруч із якою хотілося вчитися, яка навіть старших за віком друзів надихала новими знаннями та глибокими роздумами про долю України.
Його вимогливість до себе виявлялася в усьому: від випікання ідеального хліба та ремонту по дому до глобальних життєвих рішень. Але найголовніша риса майбутнього воїна проявилася ще в першому класі на новорічному святі. Тоді як інші діти вдягли костюми казкових героїв, Наум прийшов у військовій формі. Коли Дід Мороз кликав його гратися, хлопчик твердо відмовився, сказавши: «Я буду всіх охороняти».
Ця дитяча обіцянка стала пророчою. Навіть до своїх іграшкових солдатиків він ставився як до живих істот — ніколи не кидав у коробку, а дбайливо вкладав спати чи садив на стільчик. Наум із дитинства вчився відповідальності за тих, кого взяв під свій захист.
Шлях Оберігача: від філософії до штурму
Наум закінчив із відзнакою філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Релігієзнавство». Проте філософія не залишилася для нього лише теорією на папері. Вона трансформувалася у конкретну життєву позицію, коли над країною нависла смертельна небезпека.
Попри те, що через стан здоров’я Наум був обмежено придатним і не міг вступити до військового університету, його мрія стати захисником була сильнішою за будь-які медичні висновки. Він почав готувати себе до війни: самостійно вивчав військову справу, пройшов курс тактичної медицини, а в Третій окремій штурмовій бригаді успішно закінчив курси пілотів FPV-дронів.
Наум свідомо готувався в штурмовики. Його логіка була чистою та безкомпромісною: «Щоб бути справжнім, дієвим командиром, потрібно пройти всі етапи з самого низу, відчути кожен крок солдата на власному досвіді». У цьому рішенні проявився весь його вольовий, мужній характер. Він став для своєї мами не просто сином, а найкращим другом, мудрим порадником і надійною опорою, підтверджуючи істину, що іноді діти приходять у цей світ, аби стати вчителями для своїх батьків.
Крик душі. Слово «Вісника»
Текст написаний Наумом Чорнодідом 24 лютого 2023 року: «Пройшов рік війни. Рік багатьох печалей, багатьох скорбот та жалю. Рік нового витку боротьби, який відкрив багатьом очі на ситуацію в країні, на те, що війна була з нами вже 8 років. Рік, який змінив світ, і в першу чергу нас, Українців.
Ми не відступили, як пророкували деякі. Чому? Бо постав Народ, а не окремі атоми.
Ми не здалися. Чому? Бо вільному Народу не личить рабське ярмо, не личить смерть від іклів здичавілих псів, ладних розірвати будь-кого заради звичайної мікрохвильовки чи туалету.
Ми боремося. Чому? Бо із душі Народу вирвалась лють та злість, обрамивши себе людською плоттю та вибравши керівним началом божественний Дух. Так постали Сили Оборони України: ЗСУ, НГУ, ДПСУ, підрозділи Поліції, партизани, ДСНС та просто громадяни. Усі, хто взяв до рук зброю. Усі, хто підтримує життя Країни, чи створює тил для Сил Оборони. Усі, хто продовжує боротьбу незважаючи на обставини. Усі, хто вважає майбутнє України за своє власне.
Але це не кінець. Нам не дано знати коли та як скінчиться війна, коли та як паде ворог, та чи паде він у кінці кінців. Нам роковано пролити ще більше сліз, ще більшій кількості людей загинути через примхи та бюрократію наших союзників. Можливо нас навіть не чекає хеппі-енд. Особисто мені це невідомо.
Однак, я знаю дещо. Тоді, рік тому, ми стали Вогнем, який приніс у цей механістичний, закутий сірістю та сумом світ Світло того, що колись було у нього самого. Своїм жаром ми випалили те вбоге нашарування з ідей та смислів що керувало цим світом до 24-го, в обмін давши світло Істини, яке вказало на те, хто ким є, та що має робити.
Однак, час притупляє та гасить все, враховуючи біль. Вогонь ззовні не може горіти вічно, колись йому таки приписано згаснути. І нам слід пам’ятати та зробити одну річ: знайти той Вогонь у собі та продовжити його нести. Сукупність малих вогників перетвориться у суцільне пожарище, у новий невмирущий Вогонь, який горить не через зовнішні чинники, а через чин душі кожної окремої особистості на своєму місці.
Тому, несемо цей Вогонь попри обставини! Борімося, щоб цей Вогонь став пекельним для тих, хто прийшов до нас зі штиком та гвинтівкою. За мертвих, живих та ненароджених…».
Сакральний вимір побратимства
Для Наума Чорнодіда слово «дружба» ніколи не було порожнім звуком чи просто приводом для проведення часу. Як справжній філософ і воїн, він закладав у нього глибокий, майже священний, сакральний зміст. Для «Вісника» справжнє товариство базувалося на чотирьох непорушних китах:
Абсолютна вірність та надійність — готовність підставити плече у найважчу хвилину без вагань та жодної вигоди для себе. Друг — це опора, надійний тил і психологічна підтримка, адже справжній товариш пізнається саме в біді.
Духовне братерство — сприйняття друга як рідної по крові людини, чиї цінності, болі та радості стають твоїми власними. Спільний шлях передбачає розвиток разом, рух до кращих змін та здатність розділити найважчі випробування доля в долю.
Чесність без компромісів — уміння дивитися правді в очі та говорити її, навіть якщо вона гірка, але робити це виключно з поваги та любові, задля блага ближнього. Взаємна відданість для нього трималася на вмінні зберігати таємниці та приходити на допомогу за першим викликом.
Жертовність — найвища форма любові, здатність віддати свій час, ресурси, а часом і ризикнути власним благополуччям чи життям заради безпеки близької душі.
Війна переплавила ці філософські переконання у сурову окопну реальність. Знайшовши на фронті справжнього друга Максима, Наум писав слова, в яких закарбована вся сіль і велич воєнного братерства: «Я пив воду з калюж, я їв жменями дикі сливи для води, тепер я зрозумів, що таке побратимство».
Наразі Наум має статус зниклого безвісти, але родина точно знає — його внутрішнє світло горить крізь будь-яку темряву. Наум Чорнодід — це людина честі, яка не зламалася під вагою випробувань. Його історія — це не розповідь про втрату, це літопис неймовірної сили духу, інтелекту та любові до Батьківщини. «Вісник» виконав свій дитячий обіт — він став на захист кожного з нас. І його принципи та розпалений ним Вогонь продовжують тримати стрій у серцях тих, хто на нього безмежно чекає.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
