Андрій Цареградський — людина з великою душею, компанійський та надійний друг, турботливий чоловік і тато, для якого родина завжди була й залишається головним центром Всесвіту.
Про Андрія його дружина Євгенія говорить із невимовною ніжністю, затишком та тугою, яку здатне витримати лише по-справжньому любляче серце.
Вдома на Андрія чекає родина. Поки його немає поруч, у їхніх серцях утворилася глибока прірва, яку вони щодня заповнюють найтеплішими спогадами, мріючи знову почути рідний голос і відчути його турботу бодай на відстані.
Душа компанії та майстер на всі руки
Андрій родом із Полтави. У цивільному житті він завжди відзначався своєю працьовитістю та наполегливістю — це людина, яка ніколи не боялася жодної роботи й усе, за що б не брався, доводив до ладу. Водночас він неймовірно компанійський, щирий та відкритий, Андрій завжди легко ставав центром уваги в будь-якому товаристві завдяки своєму оптимізму. Друзі знають: Андрій — це той, хто першим без вагань відгукнеться на допомогу в скрутну хвилину.
У вільний час він дуже любив риболовлю, де відпочивав душею. Та найбільше Андрій цінував спільні сімейні хвилини — дружина з теплом згадує їхні затишні домашні традиції, особливо влаштовувати спільні перегляди фільмів, коли вся родина збиралася разом.
Донечка як найважливіший всесвіт
Найбільшим скарбом, гордістю і найважливішим сенсом у житті Андрія є його донечка. Між батьком та дівчинкою з самого дитинства викувався особливий, трепетний та нерозривний зв’язок. Вони завжди були і залишаються потрібними один одному як повітря — це чисте, безумовне батьківське кохання, яке не знає жодних кордонів чи відстаней.
Андрій — надзвичайно чуйний та турботливий чоловік. Дружина зі сльозами на очах згадує, що в його обіймах завжди було по-особливому затишно, надійно і спокійно, і саме цього відчуття безпеки зараз так сильно бракує родині.
Мрія про зустріч, яка переможе будь-яку відстань
Ставши на захист України, Андрій пішов боронити найдорожче — спокій своїх дівчат та мирне небо над рідною Полтавою. Зараз, коли зв’язку немає, його родина тримається за кожну хвилину прожитого разом щастя і не припиняє боротися за його повернення. Дружина живе однією заповітною мрією: знову побачити коханого, міцно обійняти й сказати все те, що щодня повторює подумки: «Мрію побачити його і сказати, як сильно люблю і сумую. Сказати, який він важливий для нас і що, поки його немає, в серці зʼявилася величезна прірва без нього. І коли він повернеться — я ніколи і нікуди його від себе не відпущу».
Родина Цареградського міцно вірить, що цей прекрасний день обов’язково настане. Ті самі затишні обійми знову зігріють кохану дружину, донечка нарешті зможе вдихнути на повні груди поруч із татом, а Андрій повернеться до своєї Полтави, щоб більше ніколи не розлучатися з тими, заради кого б’ється його велике серце.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
