Архієпископ Антоній (у миру Тихон Іванович Голинський-Михайловський) – постать великої духовної стійкості, приклад жертовності та незламної віри. Він пережив арешти, заслання, тортури в радянських таборах, але зберіг віру, силу духу та любов до людей. Його життя є свідченням того, як глибока віра здатна врятувати людину навіть у найтяжчі часи.
Народився Антоній 1889 року в Орловській губернії. Навчався у Київські семінарії. У 1935 році прийняв чернечий постриг з іменем Антоній. Володів 6 іноземними мовами. Брав участь у Першій світовій війні. Попри те, що чимало фактів з його життя до 1956 року залишаються невідомими або непідтвердженими, відомо, що владика 7 разів був арештованим та ув’язненим.
У таборах він пережив тяжкі фізичні випробування: працював на лісоповалі, хворів, неодноразово його хотіли знищити, отруїти, заморозити. Його тримали в одиночній камері протягом року, не даючи спати. У тих нелюдських умовах він навчився спати, рухаючись по камері.
Останній арешт відбувся у 1950 році, після чого його засудили до 25 років ув’язнення у таборах. Через 6 років його достроково звільнили. На той момент йому було 67 років.
Архієпископ Антоній не любив розповідати про себе. Відомості про його подвиги збереглися лише у спогадах духовних дітей, переказах, уривках розмов. Він завжди був смиренним, незлобливим, ніколи не засуджував інших. Його голос був спокійним, рівним, він не вів порожніх розмов, багато молився.
Останні 10 років свого життя владика провів у Бучі, де жив в умовах аскетизму разом із матушкою Антонією. Він не мав звичного мирського устрою життя – майже не спав, мало їв, більшість часу присвячував молитві. У його домі збиралися люди на сповіді та молитви, під час свят бували зібрання до 50 осіб. До нього зверталися з болем, проблемами, хворобами – і виходили з відчуттям полегшення та радості. Хворі позбавлялися недуг. Його духовна сила, віра, любов та молитва зцілювали.
Він навчав, що сенс людського життя – це безперервна праця над собою. Його вчення, приклад, спокійна присутність давали людям силу й надію. Він залишив після себе кілька книг. Одна з них – «Шлях розумного діяння. Про молитву Ісусову та Божественну благодать», що стала дороговказом для багатьох вірян. У книзі також зібрані спогади про життя Антонія від імені тих, хто його знав. Видання є у продажу в інтернет-магазинах.
Владика Антоній помер у 1976 році, у віці 87 років. Його поховали на міському кладовищі у Лісовій Бучі, поряд із батьками матушки Антонії.
Знайти могилу архієпископа нескладно: при вході до місця поховання встановлено табличку, що вказує напрямок до місця могили. Поруч є лавка, де можна присісти, помолитися чи просто побути в тиші. Багато хто каже, що саме там відчувається особлива благодать.
Могила Антонія Михайловського стала своєрідним місцем духовної сили, куди й сьогодні приходять люди за зціленням, розрадою та духовною підтримкою.
На честь архієпископа Антонія у Бучі перейменували вулицю.
