Валентин Олексієнко — ветеран російсько-української війни, директор комунальної установи «Ветеран ПРО Буча». Від початку повномасштабного вторгнення він прослужив два з половиною роки, зазнав тяжкого поранення та пройшов майже півтора року реабілітації. Сьогодні він допомагає ветеранам, військовим і їхнім родинам долати бюрократичні труднощі, адаптуватися до цивільного життя та знаходити нові можливості після служби.
«Мій досвід реабілітації допоміг зрозуміти, що потрібно ветеранам»
— Як ви очолили ветеранський простір у Бучі?
— Ідея створення простору належить Бучанській міській раді. Мене запросили очолити цей напрямок завдяки власному досвіду реабілітації, спілкуванню з ветеранами та громадській діяльності, якою я займався ще до цього.
Від початку повномасштабного вторгнення я служив два з половиною роки. Після тяжкого поранення проходив реабілітацію майже півтора року. Саме цей період дозволив мені побачити систему підтримки ветеранів зсередини, зрозуміти її сильні та слабкі сторони.
Тому «Ветеран Про Буча» — це результат спільних зусиль громади та людей, які добре розуміють потреби ветеранів. Міська рада створила можливість, а ми наповнюємо її змістом.
— З якими проблемами ветерани звертаються найчастіше?
— Найбільше звернень пов’язано з документами та бюрократичними процедурами.
Після кількох років служби людина повертається в цивільне життя і часто просто не розуміє, куди йти, які документи оформлювати та для чого вони потрібні. Особливо це стосується тих, хто весь час виконував бойові завдання і не мав справи з цивільними адміністративними процесами. Наше завдання, щоб ветеран міг прийти в одне місце й отримати зрозумілий алгоритм дій.
Серед найпоширеніших питань:
- оформлення військових пенсій;
- отримання статусів та посвідчень;
- постановка на квартирний облік;
- оформлення інвалідності після поранення;
- отримання технічних засобів реабілітації;
- соціальні виплати та пільги;
- робота з державними реєстрами.
Окремий напрямок роботи — допомога родинам загиблих, зниклих безвісти військовослужбовців та людям, які повернулися з полону.
За весь період своєї роботи було надано 6 700 консультації та послуг. А за час роботи простору — більше 3000 тисяч індивідуальних запитів.
«Одна проблема може мати десять різних причин»
— Чому багато питань так складно вирішуються?
— Тому що зовні однакові проблеми часто мають зовсім різні причини. Наприклад, двоє людей звертаються зі скаргою, що їхній статус не відображається в електронному реєстрі. В одного проблема виникла через помилку в документах, а в іншого — інформацію взагалі не внесли до бази даних.
Тому універсальних рішень не існує. Кожен випадок доводиться розбирати окремо: перевіряти документи, шукати причину й будувати індивідуальний алгоритм вирішення.
— Розкажіть приклади успішних історій
— Таких історій багато. Один із ветеранів, який звернувся до нас, свого часу брав участь в афганській війні, а після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист України. Через особливості законодавства він потребував оформлення нового статусу учасника бойових дій як захисник України. Однак протягом тривалого часу не міг вирішити це питання через різні установи.
До нас він прийшов уже повністю розчарованим і переконаним, що ніхто не хоче допомагати. Ми допомогли правильно сформувати документи та супроводили процес через відповідні структури. Уже за два тижні його дані були внесені до необхідних реєстрів, а згодом він отримав посвідчення учасника бойових дій. Сьогодні це людина, яка приходить до нас уже з усмішкою.
«Реабілітація: головний виклик після поранення»
— Як змінюються потреби ветерана після служби?
— На кожному етапі вони різні. Під час служби людина хоче, щоб було належне забезпечення та професійне командування. Після поранення головним стає відновлення здоров’я.
Саме тут Україна досі має серйозний виклик. Реабілітаційних центрів недостатньо, а потреба в них зростає щодня. Часто ветерани отримують мінімальний набір процедур, який формально вважається реабілітацією, але фактично не дає повноцінного результату.
Мені пощастило проходити відновлення в професійному реабілітаційному центрі у Львові. Я провів там майже півтора року й побачив, якою має бути справді якісна фізична та психологічна реабілітація.
Хотілося б, щоб такий рівень підтримки був доступний кожному ветерану.
— Наскільки готові ветерани працювати з психологами?
— На жаль, далеко не всі готові. Чоловіки загалом рідше звертаються по психологічну допомогу. Я сам був таким. Під час реабілітації я довго вважав, що впораюся самостійно. До психолога звернувся лише наприкінці свого відновлення.
Водночас дуже багато залежить від самого спеціаліста. Не завжди виникає довіра. Мені довелося поспілкуватися з кількома фахівцями, перш ніж знайти людину, з якою вдалося вибудувати ефективну роботу.
Так я відкрив для себе нейропсихологію — напрямок, який допомагає людям із черепно-мозковими травмами, наслідками контузій та когнітивними порушеннями відновлювати функції мозку.
На власному досвіді можу сказати: це працює. У багатьох випадках саме родина першою помічає проблему й допомагає ветерану погодитися на консультацію.
— Як простір допомагає родинам військових?
— Підтримка ветеранів неможлива без підтримки їхніх близьких. Тому до нас звертаються не лише ветерани, а й дружини, батьки, діти військовослужбовців, а також родини загиблих і зниклих безвісти. Ми допомагаємо з документами, державними послугами, отриманням пільг, супроводом у складних бюрократичних процесах та психологічною підтримкою.
Для багатьох сімей саме адаптація після повернення військового стає непростим випробуванням. Люди тривалий час живуть окремо, змінюються, звикають до різних реальностей. Тому дуже важливо працювати не лише з ветераном, а й із його родиною.
«Безбар’єрність — це не пандус, а перебудова країни»
— Як ви оцінюєте впровадження безбар’єрності?
— Хотілося б, щоб усе відбувалося швидше. Але безбар’єрність — це не окремий пандус чи кнопка виклику. Це масштабна перебудова всієї інфраструктури. Багато рішень, які раніше подавалися як безбар’єрні, насправді не відповідали потребам людей з інвалідністю. Зараз ми лише починаємо надолужувати втрачене.
Це потребує великих коштів і часу, але іншого шляху немає. Кількість ветеранів із пораненнями, ампутаціями та порушеннями мобільності буде зростати. І коли після війни додому повернуться сотні тисяч захисників, суспільство обов’язково поставить запитання: що було зроблено для створення доступного середовища?
— Які послуги ще може отримати ветеран, звернувшись у простір Ветеран Про?
— Одна з наших цілей — зробити простір місцем спілкування та розвитку. Ми проводимо спортивні заходи, творчі зустрічі, виставки ветеранських робіт, сімейні події та культурні заходи. Особливо запам’яталася програма з використанням віртуальної реальності. Завдяки VR-окулярам ветерани могли «побувати» на морі, в горах та інших місцях, куди зараз фізично дістатися непросто.
Також ми регулярно організовуємо виставки робіт ветеранів. У громаді багато талановитих людей: майстри виробів зі шкіри, автори книг, художники, майстрині декоративного мистецтва.
Серед нових напрямків — адаптивний спорт. Ми співпрацюємо з представниками українського стронгмену, Федерацією дартсу України, розвиваємо участь ветеранів в ампфутболі та інших спортивних проєктах.
Також готується нова ініціатива спільно з Київською обласною владою та Бучанською громадою. Його суть — створення ветеранських мобільних бригад, які допомагатимуть родинам загиблих, зниклих безвісти військових та ветеранам з інвалідністю у вирішенні побутових питань: дрібному ремонті, господарських роботах та інших повсякденних справах.
— Яку роль у роботі простору відіграє команда?
— Окремо хочу відзначити працівників нашого простору. Часто люди бачать лише результат — оформлені документи, вирішене питання чи отриману консультацію. Але за цим стоїть щоденна велика робота команди.
Наші фахівці супроводу виконують справді колосальний обсяг роботи. Саме вони є першим контактом ветерана з громадою та ветеранським простором. Від того, як людину зустрінуть, вислухають і допоможуть розібратися в її ситуації, дуже часто залежить подальша довіра до всієї системи підтримки.
Ветерану, який приходить після служби, поранення чи складного життєвого періоду, важливо відчути, що його готові почути й допомогти. Саме наші працівники щодня беруть на себе цю відповідальність.
Я можу впевнено сказати, що команда простору — великі молодці. Вони працюють із величезною кількістю звернень, часто стикаються зі складними й нестандартними випадками, але завжди намагаються знайти рішення для людини. Без них ця система підтримки просто не працювала б.
— Як допомогти ветеранам, які закриваються в собі?
— Найбільшу довіру викликає особистий приклад. Один ветеран приводить іншого, ділиться власним досвідом, розповідає про можливості — і поступово людина починає відкриватися. Тому ми завжди просимо повідомляти про ветеранів, які потребують підтримки, але не готові звернутися самостійно.
— Що б ви хотіли сказати ветеранам?
— Не можна сидіти склавши руки. Майбутнє країни залежить від нас. Ніхто не побудує громади, державу та можливості для наших дітей замість нас самих. Якщо є бажання діяти, створювати, допомагати чи просто шукати новий шлях після служби — приходьте. Життя триває. І яким би складним воно не було, воно залишається цінним.
Фото: Ветеран Про, Бучанська міська рада
Thebuchacity – незалежне онлайн медіа Бучанської громади. Ви можете підтримати нашу роботу довільним донатом чи підпискою у MonoBase.
