Притулок у Гостомелі — один із найбільших шелтерів на Київщині, який щодня рятує життя сотень «хвостиків». Сьогодні під його опікою перебуває понад 700 тварин. Окупація, обстріли, постійні виклики — це не змусило власницю притулку Марію Вронську скласти руки. «Бути керівником притулку — це бути водночас і прибиральником, і бухгалтером, і обличчям організації, і навіть психологом для багатьох людей».
Марія розповіла Thebuchacity, як вдалося зберегти притулок під час окупації, забезпечити тварин необхідним і знайти сили для боротьби у найскладніші часи.
— Як притулок зустрів повномасштабне вторгнення росії в Україну та повернувся до роботи?
— Ніхто не виїхав з притулку. На території шелтеру живуть люди, і вони залишились, коли почалося вторгнення. Скажімо так, нам вдалося пережити окупацію завдяки команді і тому, що в нас є правило: ми завжди зберігаємо частину корму на «чорний день». Такий день настав, але ми, хоч і потроху, продовжували годувати тварин. Навіть 16 березня вдалося доставити сюди генератор зеленим коридором. Відтоді в притулку було ще й світло десь до кінця березня. У тварин були відчинені вольєри. Ми давали їм шанс, якщо щось трапиться, однак ніхто з тварин не залишив притулок. Деякі чужі собаки навпаки прийшли до нас, одна собачка прийшла і народила. Тому, мені здається, якісь вищі сили зберегли притулок. Ми продовжили працювати, хоча збитків після окупації було десь на 3 000 000 гривень. Все це ми відновлювали за свій кошт, ніхто не допоміг, окрім фондів, які звернули увагу на притулок і відновили дах і багато іншого.
— Як зараз тварини потрапляють до притулку?
— Є декілька шляхів. Перше — це ми рятуємо самі, якщо знаходимо, або евакуюємо, як минулого року з Херсону. Друге — це привозять команди евакуації чи військові з прифронтових територій. Або люди просто підкидають тварин нам під ворота. Це величезний потік тварин наразі.
— Які труднощі виникають у процесі пошуку нових власників для тварин?
— Інколи здається, що вже не залишилось людей, яким можна віддавати тварин. Ми не віддаємо тварин абикому та ретельно обираємо людей, які розуміють, що вони беруть до себе нового члена родини. Також проблема в тому, що у нас слабка культура брати тварин з притулків. Наприклад, якщо ми говоримо про собак, то люди дуже люблять породистих та маленьких собачок. Яскравий приклад — це мальтіпу, наразі дуже популярна порода. Люди приїжджають в притулок із запитом взяти собачку, не більше за мальтіпу. Мальтіпу нам зіпсувало всю картину влаштування. Люди більше люблять кошенят чи цуценят. Тобто про собачку, яка важить там 12 кг, вже не йдеться. Деякі люди приїжджають в притулок з вагами, щоби зважити тварину, щоб вона не була більше за, умовно, 5 кг. Ми вже таким людям радимо взяти кота.
— Які послуги пропонує ваш притулок людям, які хочуть допомогти, але не можуть взяти тварину собі додому?
— Так, в нас є зараз декілька проєктів, один з таких — як віртуальне опікунство. Це коли людина дійсно не може взяти собі додому тварину. Тоді вона стає віртуальним опікуном: обирає котика чи песика, щомісяця вносить пожертву розміром 1500 грн і таким чином підтримує її життя у притулку. Кожного місяця ми надсилаємо фотозвіт цієї тваринки та розказуємо, як пройшов її місяць. Люди, які перебувають в Україні, приїжджають, провідують своїх песиків та котиків. Насправді людям дуже подобається віртуальне опікунство, бо це не дуже дорого. А також це привчає людей до того, що на тварину щомісяця треба витрачати гроші, і коли вони вже візьмуть тваринку додому, вони будуть готові її утримувати.
Ще у нас є проект — фестиваль адопції. Ми створили Adopt Me Days у 2023 році і за цей час влаштували вже десь 1200 тварин. Фестиваль спрямований саме на адопцію, ми допомагаємо не тільки своєму притулку, але і іншим притулкам, волонтерам. Якщо люди не хочуть їхати до притулку, вони можуть раз на півтора місяці приїхати на наш фестиваль і одночасно відвідати близько 70 притулків.
— Чи доєднуються до AdoptMe Days притулки з інших регіонів України?
— Так, до нас вже із Чернігівщини приїжджали, Вінницької області, та навіть притулок, який евакуювався із прифронтової території. Однак треба розуміти, що це дуже велика кількість конкурентів, і люди зазвичай забирають наймиліших, найменших та найкрасивіших. Фестиваль має неабиякий успіх, бо нам пишуть з різних міст, а коли ваш фестиваль приїде до нашого міста, пишуть, приїжджають навіть з Львівської області, питають, як створити такий самий фестиваль, тому ми пишаємось, що ми ризикнули і створили таку подію.
— Чи були випадки, коли тварини знаходили нові домівки за межами України? Який процес переїзду для таких тварин?
— За рік ми влаштовуємо кілька тварин за кордон. Зазвичай люди самі пишуть, що вони перебувають в іншій країні і мають бажання взяти улюбленця, але не з місцевого притулку, а саме з України. Ми надсилаємо фото, відео тих, кого можна вже відправляти за кордон, надсилаємо їх історії, проводимо онлайн співбесіду з родиною, щоб зрозуміти, чи дійсно вони готові. Це складно визначити, чи справді готова людина тримати тварину, однак зазвичай ці історії завершуються геппі ендами. Ми допомагаємо зробити документи, люди оплачують перевезення та документи, тощо. От наприклад, кілька тижнів тому нас собачка поїхала у Францію.
— Як відбувається процес збору коштів для притулку?
— Збір коштів відбувається зараз дуже погано. Півроку тому ми взагалі не могли закрити збори на якісь базові потреби — їжу, заробітну плату, медикаменти, комунальні послуги, якісь поточні ремонти. Ситуація покращилась у жовтні, коли ми писати про те, що якщо у притулку не буде коштів, то він зачиниться. Ось тоді ми закрили наші борги, ми закрили мільйон збору. Варто розуміти, що все це не безкоштовно, у нас не існує державних притулків, тобто все, що ми маємо — це донати звичайних людей. Немає фондів, які би просто щомісяця виділяли би кошти стабільно на заробітну плату та лікування.
— Чи відчуваєте ви підтримку від місцевої влади? Яким чином вони можуть допомогти притулку?
— Гостомельська селищна військова адміністрація запропонувала нам підписати меморандум про співпрацю. У якості допомоги вони виділили на місяць палива, щоб заправляти генератори, а також виїжджати автівкою та відловлювати тварин на стерилізацію. Також передали дрова. Однак зараз вони просто мокнуть під дощем, бо в нас дуже маленька команда, і ми повинні або займатися тваринами, або рубати дрова. Я дуже хочу, щоб у нашій команді було більше людей, аби ми могли такі питання самі вирішувати. Але ж і хочеться, щоб допомога була корисною. Йшлося про те, що місцева влада щомісяця виділятиме певну суму, щоб ми змогли прогодувати наших тварин. Це вперше в історії притулку за 24 роки таке зацікавлення нами.
— Як вам може допомогти держава?
— Хочеться аби держава все ж таки співпрацювала з офіційними приватними притулками, а не створювала власні. Ми хочемо, щоб співпраця була легкою і була ефективною, бо ми професіонали у своїй сфері, ми знаємо проблему глибше, ми знаємо проблему з адопцією, ми знаємо, як утримувати притулки. Підписуйте меморандуми, договори про співпрацю, допомагайте. Разом це буде ну значно ефективніше від того, що держава створить якийсь свій притулок і буде виділяти на нього мільйони.
Варто пам’ятати, що тваринам можете допомогти і ви у будь-який час. Допомогти Гостомельському притулку:
- Зробити одноразовий внесок у монобанк
- Підтримати у Patreon
- Доєднатись до проєкту «40 янголів»
Більше способів допомогти Гостомельському притулку для тварин шукайте на сайті.
Також дивіться за посиланням сюжет про життя Гостомельського притулку для тварин.
