Про Володимира Шевцова його донька Олеся говорить із гордістю, інтелектуальним трепетом та безмежною ніжністю, яку здатне вмістити лише серце вдячної дитини. Володимир — унікальна, світла, добра й чуйна людина. Володар феноменальної пам’яті, геніального розуму та чудового почуття гумору, він завжди залишався стриманим чоловіком, який ділився знаннями з іншими й залишав теплий, глибокий слід у серцях усіх, хто його знав.
Наразі Володимир має статус зниклого безвісти на фронті. Проте для доньки її батько є тут і зараз — вона відчуває з ним невидимий ментальний зв’язок і знає, що вони обов’язково зустрінуться знову.
Геній фізики, феноменальна пам’ять та авторитет у КНУ
Володимир Шевцов народився у 1970 році. Його батьківщиною та місцем проживання стало село Скала Вінницької області. Ще з глибокого дитинства про Володимира в один голос говорили, що він справжній геній — здавалося, цей затятий книголюб та фізик за освітою завжди знає правильні відповіді на абсолютно всі запитання у світі. Маючи сильний математичний склад розуму, він постійно саморозвивався.
Про силу його інтелекту в родині ходить легендарна історія: через 10 років після завершення свого навчання Володимир допоміг одній студентці написати курсову роботу. Прочитавши її, суворий викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка одразу резюмував: «Таке міг написати тільки Шевцов». Навіть через десятиліття професори пам’ятали неповторний і глибокий почерк його мислення.
Попри кілометри відстані, Володимир годинами розмовляв із донькою Олесею по телефону. Він розповів їй всю історію предків, згадував юність і молодість, а наприкінці розмови завжди вміло зводив усе до доброго жарту. Попри веселу вдачу, Володимир є дуже стриманою людиною — замість гучного сміху від нього зазвичай можна почути лише фірмове, тихе й затишне: «Хі…»
Гітара, меблі для ляльок та багаття за допомогою лінзи
У молодості Володимир полюбляв швидкість мотоциклів, захоплювався футболом та чудово грав на гітарі, збираючи навколо себе людей. Його інженерний талант проявлявся у всьому. Коли донечка була маленькою, тато змайстрував для її ляльок такі витончені дерев’яні меблі, що ними навіть шкода було гратися. А коли Олеся одного разу приїхала в гості й тато запропонував піти на риболовлю — він за кілька годин власноруч зробив зручні розкладні дерев’яні стільці для них обох.
Володимир обожнює розбирати складні електроприлади; щоправда, зібрати їх назад у початковий стан вдається не завжди, але інженер сам першим щиро сміється з таких побутових курйозів. Спільні пригоди тата й доньки завжди були особливими: замість стандартних розваг вони могли годинами експериментувати, добуваючи вогонь на сонці за допомогою звичайної лінзи. Саме батько навчив Олесю дивитися на цей світ із живою цікавістю, ніколи не зупинятися перед труднощами й завжди шукати відповіді на складні запитання.
Дорога додому, яка обов’язково повториться
Коли на рідну землю прийшла війна, цей унікальний науковець та чуйний батько став на захист України, аби зберегти майбутнє своєї дитини. Володимир зник безвісти вже вдруге за час цієї війни. Проте першого разу його сильний характер, витривалість та гострий розум допомогли йому здолати всі небезпеки й знайти шлях додому до рідних.
Донька Олеся вірить у досвід свого батька й щодня звертається до нього через кілометри невідомості: «Мій батько зник безвісти вже вдруге. Першого разу він знайшов шлях додому. Тому поки є хоча б найменша надія, я вірю, знаю і відчуваю, що ми ще побачимося. І одного дня я знову відчую себе тією маленькою донечкою, що зображена на цьому фото, поруч зі своїм татом».
Родина Володимира Шевцова свято вірить, що його математичний розрахунок, логіка фізика та незламна воля оберігають його в усіх випробуваннях. На нього з величезним нетерпінням чекають вдома — чекають друзі, колеги та кохана донька. Вони знають, що Володимир обов’язково повернеться, щоб знову годинами говорити телефоном, тихо сміятися, зіграти на гітарі та міцно обійняти рідних під вільним і мирним небом України.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
