У притулку для тварин «Дім «особливих» хвостиків», що у Немішаєвому, журналістка Thebuchacity поспілкувалася з Анастасією Тихою — волонтеркою, чиє фото під час евакуації тварин на початку повномасштабного вторгнення облетіло світові медіа та стало одним із символів порятунку беззахисних у час війни.
— Анастасіє, сьогодні ваше фото з евакуації тварин стало відомим у всьому світі. Як ви дізналися, що воно стало настільки вірусним?
— Я сиділа і купала песика-спінальника. Це був другий чи третій день після евакуації, ми вже виїхали з усіма тваринами. До мене зайшла подруга, показала фото і каже: «Ти в усіх новинах». Але тоді я не надала цьому особливого значення.
— Якою була ваша перша реакція?
— Чесно кажучи, мені не дуже сподобалося це фото. А потім мене буквально почали атакувати журналісти. Згодом я зрозуміла, що ця увага може стати поштовхом для розвитку притулку та допомоги більшій кількості тварин. Завдяки цьому про нас дізналося багато людей.
— Повернімося до перших днів повномасштабного вторгнення. З якими труднощами ви зіткнулися під час евакуації?
— На той момент ми були в неокупованій частині Ірпеня. Це був останній день роботи «зеленого коридору». Разом із подругою ми знайшли місце, де можна було розмістити всіх собак, і просто пішли евакуйовувати тварин. Тоді зі мною був мій колишній чоловік.
Під час евакуації ми загубили 6 собак виходили з 22. Евакуювалися. Потім щотижня до деокупації, аж до квітня, поверталися шукати своїх тварин. Не знайшли лише 2, усіх інших вдалося повернути.
Паралельно я вивезла з Ірпеня близько 60 тварин. Потім мій притулок розширився до 80 собак. Уже влітку ми прийняли понад 100 нових підопічних з Миколаєва.
— Чи продовжуєте ви евакуаційні місії зараз?
— Так. Коли стався підрив Каховської ГЕС, ми також їздили до Херсонської області допомагати з евакуацією тварин. Майже всі вони знайшли родини. З того часу у нас залишилася лише одна собака, але вона дуже агресивна і потребує особливих умов
Нашим основним напрямком залишається Донеччина. За роки війни ми прийняли понад 1000 тварин. Найчастіше їх привозять військові та волонтери. Ми й самі неодноразово їздили на прифронтові території.
У нас є знайомі волонтери в Дружківці і Константинівці які телефонують, якщо потрібна допомога. Ми й досі приймаємо нових підопічних — іноді 2-3, а іноді десять собак і котів на тиждень.
— Чи були моменти, коли було страшно, що ви розуміли: врятувати всіх не вдасться?
— Я така людина: бачу ціль — не бачу перешкод. Але були дуже важкі моменти. Особливо коли доводилося відпускати собак, які панікували та виривалися.
Найважче було, коли втекла моя власна собака. На щастя, ми її знайшли. Вона прорила яму під парканом і забігла до чужого двору.
Був період, коли волонтерів перестали пускати до Ірпеня. Я настільки просила охоронця пропустити мене, що після двох годин розмов він таки погодився.
Під час одного з останніх виїздів ми забирали собак із сусідських дворів. Я взяла одного песика, і буквально через кілька хвилин після того, як ми виїхали, у той будинок прилетів снаряд. Таких історій у нас, на жаль, багато.
— Ваші батьки під час окупації перебували неподалік Бородянки. Розкажіть про цей період.
— На той момент у моїх батьків було 26 собак. Любов до тварин мені передалася саме від них.
Перед початком вторгнення я встигла закупити корм майже на місяць, а вони ні — не встигли зробити замовлення. Десь в середині березня я дізналася про волонтерів, які їдуть через Бучу у напрямку Бородянки везуть гуманінарну допомогу і я їх попросила привезти їм корм. Але волонтерів взяли в полон. Тому батькам довелося дуже важко. Вони голодували разом із тваринами, але, на щастя, не втратили жодної.
Щоб прогодувати всіх, ходили збирати кукурудзу на поле. Варили все, що могли знайти: крупи, консерви, будь-які продукти, які вдавалося дістати. Це був надзвичайно складний період, але вони вистояли разом зі своїми тваринами.
— Розкажіть детальніше про ваш притулок.
— У нас є три відділення. Одне розташоване в Ірпені — там живуть собаки-спінальники. Найбільше відділення знаходиться в Немішаєвому. І третє — у Стоянці. Там перебувають старенькі тварини або ті, які не змогли повністю реабілітуватися. В окремих вольєрах живуть тварини, які погано контактують з іншими.
Усі інші — молоді, активні тварини, які легко соціалізуються та прилаштовуються в родини.
— Яка допомога потрібна притулку найбільше?
— Найбільше нам потрібні сухий корм, консерви та пелюшки. Також у нас багато онкохворих тварин. Якщо тварину можна прооперувати, ми надаємо їй термінову допомогу.
— Чи можна підтримати притулок фінансово?
— Так, у нас діє програма віртуальної опіки. Людина може обрати конкретну тварину та щомісяця допомагати їй. Для собаки це 3000 гривень на місяць, для котика — 2000 гривень. Ми регулярно звітуємо та інформуємо опікуна про стан його підопічного.
— Що мотивує вас продовжувати цю справу?
— Найбільша мотивація — це момент, коли тварина знаходить родину. Особливо надихає, коли беруть додому хворих тварин або тих, хто роками чекав на свою людину. Саме такі історії дають сили рухатися далі.
Нещодавно ми прилаштували собаку Рема, який прожив у притулку 3 роки. Він приїхав до нас із фронту виснаженим і важив лише 17 кілограмів. Ми досі не розуміли чому молодий канекорс сидить в нас роками, у той час як інших забирали. Ми зробили йому операцію на очах, я активно постила його у соцмережах. А тут саме люди приїхали на вигул, побачили Рема, закохалися, зробили для нього всі умови, я ще налаштувала психологічно, завжди обов’язково проговорюю якщо в песикає якісь особливості в здоров’ї або характері. І зазвичай я відправляю людей ще подумати декілька днів, щоб це не було поспішним рішенням.
Звісно також мотивує, коли бачу що в 99 випадках люди присипляли цих тварин, а в нас вони виліковуються, бігають і радіють життю.
— Які найскладніші випадки пригадуєте на своїй практиці?
- Один з перших для мене був найважчий у всіх аспектах — це собачка Афіна, вона приїхала до нас з Волині. Наразі прилаштована в родині. В неї було відрізано всі чотири лапи, ми робили імплантацію. Це було дуже дорого, 4 імпланти коштували 5000 євро, але вона може тепер ходити і бігати.
- Інший випадок в тому вигульнику — собаки, які піднялися після інвалідності після переломів хребта реабілітувалися. І там є хвостики, яким видаляли по 6-8 кілограм (це половина ваги тих собак). Більшість лікарів казали не чіпайте, хай собі помирає. Вони живуть в нас вже більше року, щасливі і не мучаються.
— Якби вам довелося знову пережити той досвід евакуації, чи зробили б ви щось інакше?
— Ні. Я розумію, що зробила максимум із тих ресурсів і можливостей, які в мене були. Я багато разів про це думала і не бачу, що могла б вчинити по-іншому.
— Чи думали ви, як будете діяти, якщо така ситуація повториться?
— Так, думали. У нас є базовий запас корму, а люди звідси нікуди не подінуться — ми вже обговорювали це з командою. Звісно, у разі небезпеки будемо вирішувати, куди евакуювати тварин, але я дуже не хочу, щоб до цього дійшло. Евакуювати 20 собак — це одне, а 400 — зовсім інше. Це вже значно більші масштаби.
— Наскільки я знаю, ви їздили на Херсонщину під час евакуації після підриву Каховської ГЕС. Що вам найбільше запам’яталося з того періоду?
— Ми приїхали туди разом із батьками та моєю подругою. Потрапили під сильний обстріл. Тоді ми були на острові — мало волонтерів наважувалися туди заїжджати. Це було дуже страшно, набагато страшніше, ніж обстріли Ірпеня у 2022 році.
Ми потрапили під прямий обстріл разом із військовими та поліцією, але нам вдалося втекти човном. До самого вечора ми збирали тварин. Це було незабутнє видовище: усе затоплене, помаранчевий захід сонця, а ти пливеш і розумієш, що над тобою — заправка. Дуже сильні враження. Нам вдалося евакуювати багато тварин, і багатьох із них тоді швидко прилаштували.
— Скільки тварин наразі перебуває під вашою опікою?
— 360 собак і 70 котів на всіх наших локаціях.
— На яких тваринах спеціалізується ваш притулок і чому ви вирішили допомагати саме важким випадкам?
— Із 16 років я допомагаю собакам-спинальникам, які пересуваються на візочках. Спочатку до мене потрапила така собака на перетримку, і я зрозуміла, що мені це вдається, що мені легко з такими тваринами, я їх добре розумію.
Згодом до мене почали звертатися інші волонтери, а потім я вже сама активно допомагала таким собакам. У 2022 році ми приймали багато тварин із фронту. Але з часом я зрозуміла, що це трохи не наш формат. Притулків для здорових тварин достатньо, а поєднувати догляд за здоровими й дуже хворими тваринами складно. Важкохворим потрібна максимальна увага, тому ми вирішили спеціалізуватися на ортопедичних пацієнтах, онкохворих, стареньких тваринах та інших складних випадках.
— На завершення: про що ви мрієте для свого притулку?
— Про більше консервів, корму та успішних прилаштувань для наших підопічних.
Тож попри всі труднощі, Анастасія та її команда продовжують щодня рятувати тих, хто не може попросити про допомогу. Кожна врятована тварина — це ще одна історія про людяність, турботу та надію. А підтримати притулок може кожен.
Як допомогти:
Карта Монобанк Анастасія Т. 4441111067885016
Карта ПриватБанк 5457082506515886
PayPal: anastarie63@gmail.com
Нова Пошта: Ірпінь, відділення 12
Тиха Анастасія — +380980681366
Thebuchacity – незалежне онлайн медіа Бучанської громади. Ви можете підтримати нашу роботу довільним донатом чи підпискою за посиланням.
