Про Дмитра Коломійця його дружина Інна говорить із безмежною гордістю та глибоким коханням. Він — чоловік із великим серцем, чесний, працьовитий і надійний, на якого завжди можна покластися. Його поважають колеги, обожнюють рідні, а за його зовнішньою силою ховається щира та добра душа, яка завжди готова прийти на допомогу іншим.
Вдома на Дмитра чекають із непохитною вірою. Його родина живе спогадами про затишні дні, спільні моменти й точно знає: його внутрішня сила та відданість обов’язку обов’язково повернуть його до рідного порогу.
Від морського університету — до виконроба в Одесі
Дмитро Коломієць народився 8 липня 1993 року в селі Настасіївка Березівського району, що на Одещині. Отримавши середню освіту, хлопець вирушив до обласного центру, де вступив до Одеського національного морського університету.
Після успішного закінчення вишу Дмитро знайшов своє покликання у будівництві. Він багато років працював виконрабом у будівельній компанії в Одесі. Дмитро по-справжньому любив свою роботу, ставився до кожного об’єкта та завдання з максимальною відповідальністю. Колеги та всі, кому доводилося працювати поруч із ним, поважали Дмитра за його чесність, працьовитість та професіоналізм. Близькі кажуть про нього просто: «Людина із золотими руками». За що б він не взявся — усе виходить до ладу, бо робить усе з душею та наполегливістю.
Перші дні війни: від будівництва блокпостів до лав ЗСУ
Коли у лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Дмитро не зміг залишатися осторонь і одразу застосував свої професійні навички для оборони міста. Уже 25 лютого 2022 року, з раннього ранку і до пізньої ночі, Дмитро разом із іншими одеситами будував у місті блокпости, зміцнюючи захист Одеси.
А вже наступного дня, 26 лютого 2022 року, він ухвалив тверде рішення — добровільно став на захист України та вступив до лав Збройних сил України. Його рішення захищати країну стало природним продовженням його чесного та мужнього характеру.
Душевний спокій на рибалці та турбота про батьків
Попри складну й відповідальну роботу, Дмитро завжди знаходив час для найважливішого — своєї родини. Для нього підтримка рідних має колосальне значення.
А найбільший душевний спокій і відпочинок Дмитро знаходить на рибалці. Це його справжня пристрасть і улюблене захоплення. Саме на березі, серед природи й тиші, він відпочиває душею та вміє радіти простим, але таким щасливим моментам життя.
«Я люблю тебе і чекаю вдома»
Дмитро — надзвичайно люблячий чоловік, чиє добре слово та щира усмішка завжди зігрівали дім. Дружина Інна береже кожну згадку про його турботу, його надійні руки та велике серце: «Діма — я люблю тебе і чекаю вдома».
Родина вірить, що Дмитро обов’язково повернеться додому, до своєї коханої дружини та рідних, які щодня живуть надією на зустріч.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
