Про Миколу Ільїна його велика родина, друзі та колеги говорять не просто з любов’ю — про нього говорять як про абсолютне втілення надійності, спокою та чоловічої сили. Коріння цього літопису плекалося в його рідній Бучі, де Микола народився й виріс. Сьогодні люди з різних куточків планети — від України й Польщі до далекої Канади — в один голос кажуть: за його спиною ніколи не було страшно. Він — людина, яка вміє тримати слово, брати на себе відповідальність за інших і дарувати впевненість одним лише своїм поглядом.
З лютого 2025 року Микола має статус зниклого безвісти на фронті. Проте для його сім’ї він не є минулим — він є тут і зараз, у кожній хвилині тривалого очікування, у спільних планах та непохитній материнській і дружиній вірі.
Хлопчик, який за одну мить став чоловіком
Усе починається з маленького хлопчика в Бучі. Коли його мамі Марії довелося певний період виховувати дітей самотужки, старшому Колі було всього 5,5 років. У віці, коли інші діти граються в машинки, він раптово подорослішав. Маленький син став для матері головною радістю, підтримкою та гордістю. Він сам ходив по молоко через небезпечну дорогу без світлофорів, а мама навіть не хвилювалася, бо син завжди твердо казав: «Мама, все буде добре».
У свої 8 років Коля зранку сам одягав маленьку сестричку Ніну, віз її електричкою в ясла, а потім іншим поїздом мчав до школи з Бучі в Ірпінь. Якщо мама затримувалася на роботі, вдома на неї завжди чекала приготовлена хлопчиком вечеря — відварена вермішель або картопля в мундирах, дбайливо укутана ковдрою, щоб залишатися теплою.
Сестра Ніна згадує, що захист брата відчувала все життя. Важливим для них став спогад із дитинства, коли 13-річний Коля мав довезти 8-річну Ніну автобусом до дядька в Житомирську область. Автобус зламався, і 13-річний підліток спокійно сказав: «Ніна, йдемо пішки. Тут недалеко». Те «недалеко» виявилося дорогою завдовжки у 25 кілометрів через села. Брат упевнено вів її вперед, затуляв собою від сердитих гусей та гавкаючих псів, і маленька дівчинка точно знала: поки Коля поруч — із нею нічого поганого не станеться. Коли вони нарешті дійшли, звикли до його надійності дорослі лише здивовано мовили: «Я навіть не сумнівався в Колі».
26 років кави в ліжко
Для своєї коханої дружини Наталії Микола — це сенс життя, найкраща людина у світі, з якою вони, мов «вогонь» та «вода», ідеально балансують одне одного. З самого початку стосунків і на все життя він лагідно назвав її «Бубочка», а для близьких вона була його незмінною «Кицюнею».
Їхнє кохання дихало особливою романтикою. Сестра найкращого друга Жанна досі згадує, як у 1990-х роках підлітками вони ловили радіоефір на касетний магнітофон і раптом почули, як у студію додзвонився Коля — він на всю країну вітав Наталію, говорив про неймовірну любов і замовив для неї пісню Backstreet Boys «As Long As You Love Me». Окрім романтичних вчинків, Микола є дивовижним господарем: він смачно готує, а одного разу навіть сам спік для доньки на шкільний ярмарок печиво «персики», яке виглядало як справжній витвір мистецтва.
Для своєї коханої Микола ніколи нічого не шкодував — ще під час побачень подарував їй надзвичайно коштовний на той час музичний центр. А головне — протягом 26 років спільного життя Коля щоранку власноруч варив і приносив дружині каву в ліжко, даючи їй, «сові», поспати зайву хвилинку.
Микола завжди обожнював спорт: у дитинстві займався боксом і карате, а після травми коліна перейшов на біг. Він бігав щодня — у сніг, зливу чи спеку, мотивував дружину, і згодом вони разом брали участь у бігових марафонах. Його спортивна форма вражала: уже на службі, у свої 47-49 років, Микола бігав швидше за молодих побратимів, дивуючи всіх своєю спритністю. Водночас він ніколи не припиняв учитися — самотужки опанував програмування, вивчав англійську мову, писав коди навіть під час служби в рідкісні хвилини відпочинку та годинами розмовляв із сином Андрієм про кібербезпеку.
Як батько, Коля є втіленням доброти — улюбленим «добрим поліцейським» для сина Андрійка та донечки Ксюші. Свояченка Анна з посмішкою згадує, як племінник випадково розсипав насіння на ліжко і кричав «біда-біда», а Микола лише щиро реготав, сам усе прибрав і захистив малого від покарання. Його суперсилою завжди було вміння слухати людей — він ніколи не говорив зайвого, на питання відповідав коротким «добре», але слухав із максимальною залученістю.
Головний життєвий приклад для наступного покоління
Особливе місце Микола посідає в житті свого племінника та хрещеника Івана. Хлопець згадує, що серед чотирьох хрещених батьків для нього завжди існував лише один — Коля, який щороку вітав його найпершим і знаходив час для дзвінка навіть із фронту. Настанови Миколи стали для хлопця головним життєвим орієнтиром: «Іван, навчайся, працюй, але завжди підтримуй маму».
Для Івана його хрещений є найкращим прикладом справжнього, сильного та відповідального чоловіка, на якого хочеться бути схожим у всьому — у ставленні до життя, до дівчат та до родини.
Так само тепло про Миколу відгукуються куми, сусіди та колеги з БТІ, де він працював із 2006 року. Кум Руслан зазначає: «Колян — це надійність, стійкість та внутрішня сила, що базується на незмінних чеснотах». А колега Галина дала йому найвищу оцінку, яку тільки може отримати чоловік: «Це людина, з якою я пішла б у розвідку». Його сусідка Надія принципово відмовляється говорити про нього в минулому часі й щодня бачить продовження батьківського спокою, порядності та доброти в синові Андрійку.
«Я вірю, що все буде добре»
У лютому 2022 року Микола Ільїн пішов на фронт добровольцем у перші ж дні повномасштабного вторгнення. Без жодних вагань — просто й природно, як колись у дитинстві брав на себе відповідальність за молодшу сестру.
Його мама Марія щодня молиться за свого сина-героя, який став її головною силою та гордістю: «Я вірю, що мій син живий. Я вірю в нього. Моє материнське серце завжди поруч з ним. Коли я бачила сина востаннє — він мені сказав: “Мама, все буде добре”. І я вірю, що все буде добре. Сину, ми тебе чекаємо: твоя мама, любляча дружина і твої рідненькі люблячі дітки. Повертайся живим!»
Ця фраза, яку Коля вперше вимовив у 5,5 років, тепер стала головною обіцянкою та молитвою для всієї великої родини Ільїних. Дружина Наталія міцно тримає їхні спільні мрії й подумки каже коханому: «Історія життя з тобою — це найкраще, що сталося в моєму житті. Я дуже тебе кохаю, чекаю. Ми маємо втілити в життя все, що запланували».
Вся Буча, рідні, друзі та побратими вірять у сталеву волю Миколи, його спортивний гарт та внутрішній спокій, які оберігають його в усіх випробуваннях. На нього дуже чекають вдома — щоб знову бігати разом марафони, смакувати печиво, почути його фірмове «добре» і нарешті розділити горнятко ранкової кави під мирним українським небом.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
