Про Владислава Полюха його мама Тетяна говорить із щемом, материнською гордістю та тією безмежною любов’ю, яка міцно тримає зв’язок крізь будь-яку невідомість. Влад — чоловік із сильним характером, талановитий репер, дбайливий син та безстрашний воїн, для якого захист Батьківщини став справжнім покликом серця.
Поклик серця та знайомство з дорослим сином
Владислав народився в Києві 23 листопада 1994 року. У цивільному житті він працював менеджером із продажу програмного забезпечення. Проте коли розпочалося повномасштабне вторгнення, його життя змінилося в одну мить. Вже на другий день війни, 25 лютого 2022 року, Влад узяв лише каремат і вирушив на «АТЕК», аби записатися до територіальної оборони. Тоді його не взяли — перевагу віддавали більш підготовленим людям із бойовим досвідом.
Але Влад не відступив. Увесь цей час він пильно слідкував за набором до легендарної 3-ї окремої штурмової бригади. У червні 2023 року його мрія здійснилася — він став рекрутом «Київ АЗОВ».
Мама Тетяна згадує цей переломний момент: «Я з того часу і усвідомила, що бути Воїном — це поклик серця мого сина… а після слів “Я патріот як дідусь” я познайомилась із своїм дорослим сином».
Музика рим, спорт та затишні кулінарні традиції
Влад — яскрава та багатогранна особистість. Він дуже любить спорт і регулярно відвідує «качалку», гартуючи своє тіло. Проте його душа завжди прагнула до творчості: Владислав сам складає тексти й читає реп. Найголовнішою рисою в людях він понад усе цінує щирість, бо й сам є відкритим і чесним із цим світом.
Влад не лише вміє, а й дуже любить готувати, дивуючи близьких своїми кулінарними здібностями. Серед маминих страв його незмінними фаворитами завжди залишаються фірмові голубці та крученики з телятини.
Коли Владу було всього 15 років, на одному з підліткових тренінгів хлопці писали список своїх мрій. Тоді мамі здавалося, що там звичайні підліткові бажання: щоб батьки більше дозволяли, стрибок із парашутом чи знайомство з відомим репером Карандашом. Лише після зникнення сина матір знову відкрила той старий запис і звернула увагу на дивовижну деталь: першим пунктом із дванадцяти підліток Влад твердо написав — «миру мир». Ця дитяча мрія зрештою і повела його на фронт — виборювати цей самий мир для своєї країни.
Щемливий спогад, що став медитацією
До великої війни родина придбала дачу, яка сьогодні стала для мами Тетяни справжнім місцем сили та духовної медитації. Кожен куточок там наповнений присутністю сина. Мама з ніжною посмішкою крізь сльози згадує один надзвичайно затишний момент: «Тішуся спогадом, як Влад брав ножиці, як і я, зрізати огірки… та так посміхаючись, казав: “Я мабуть як ти, незабаром полюблю дачу і так само буду зрізати огірочки”»
Сьогодні мама Галина щомиті подумки повторює своєму синові найголовніші, найпростіші й найсильніші слова: «Сказати хочу просто: я тебе люблю, синку».
Родина Владислава Полюха вірить, що його залізний штурмовий гарт, міцне здоров’я та вірність дідусевим патріотичним заповітам допоможуть йому пройти крізь усі випробування. Його дуже чекають вдома у Києві — чекають, щоб знову приготувати улюблені крученики, разом поїхати на дачу й знову зрізати ті самі огірочки, посміхаючись новому мирному дню.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
