Дмитро Матвєєв — світла, добра й безвідмовна людина з дзвінким сміхом, він завжди мав силу ставити близьких на ноги у найскрутніші часи.
Вдома на Дмитра чекає його родина, вірячи в його везучість і міцний характер, що допоможуть йому вийти із складних ситуацій.
З Горлівки до Бучі: серце, сповнене доброти
Дмитро Матвєєв родом із Горлівки Донецької області. Проте доля склалася так, що з 16 років його другим рідним домом стала Бучанська громада на Київщині. Тут він зростав, будував цивільне життя та вчився бути головною підтримкою для своїх рідних.
У Дмитра завжди була одна велика пристрасть — він страшенно любив куховарити. Вже під час служби на передовій побратими постійно просили Діму приготувати для них якісь домашні смаколики. При цьому сам він мав слабкість до солодкого та смачного. Рідні та друзі з теплою усмішкою згадують, як Дмитро міг вночі тишком пробратися на кухню вдома, а на службі — на склад у частині, щоб поласувати солодощами. За цю звичку побратими дали йому позивний — «Шатун».
Подвиг відданого побратима
Коли прийшов час захищати Україну, Дмитро проявив свої найкращі чоловічі якості. На фронті він зарекомендував себе як відданий товариш, для якого життя інших було важливішим за власне.
Його перше і, як виявилося, останнє завдання перед зникненням стало прикладом справжнього героїзму. Дмитро без вагань пішов на позиції замість свого молодого побратима, який погано почувався. Зі слів командира, під час виконання бойового завдання Дмитро першим вступив у запеклий бій із ворогом і прикрив собою інших хлопців, врятувавши їм життя. Після цього бою зв’язок із ним обірвався.
«Я тебе дуже люблю і мені не вистачає твоєї підтримки»
Для своєї сестри Дмитро став усім: захисником, порадником і символом безпеки. Він — єдина людина у світі, якій дозволялося називати її особливим, скороченим ім’ям.
«Він один називав мене — Ксю, знаючи, що я дозволяю так називати лише йому. Так би хотіла знову це почути… Він завжди повторював мені, що я сильна людина, що завдяки мені наша родина тримається купки», — ділиться сестра захисника, Ксенія.
Ксенія досі продовжує писати братові листи, сподіваючись, що одного дня він обов’язково зможе їх прочитати.
Попри тривалу невідомість, родина Матвєєва не припиняє чекати на «Шатуна». Ці слова Ксенія щодня подумки адресує братові: «Що б я хотіла сказати зараз? Сказати, що дуже люблю, як мені не вистачає його підтримки, що я, як виявилось, не така сильна… І ще раз почути його: “Ксю, все буде ок, я везучий”».
Мати, дитина та сестра щодня чекають на Дмитра, щоб знову разом посміятися над його жартами, пригостити солодощами та почути таке рідне й заспокійливе: «Все буде ок».
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
