Василь Коцюба – чоловік з великим серцем і золотими руками. Для своєї родини він не просто батько, чоловік і дідусь. Він – опора, тепло, захист і той дім, до якого хочеться повертатися.
Рідні кажуть, поруч із ним завжди ставало спокійніше. Він уміє підтримати без гучних слів, допомогти справою, розсмішити у важкий момент і подарувати відчуття, що все можна подолати.
Людина із золотими руками
До війни Василь займався будівництвом. І, за словами рідних, він уміє все. Йому під силу побудувати чи полагодити будь-що, знайти рішення там, де інші вже не знають, з чого почати.
Він створював дім, затишок і відчуття безпеки для всієї родини.
Для близьких він та людина, до якої можна звернутися з будь-якою проблемою. Він не відмовляв, не шукав причин, чому не вийде, а просто брався і робив.
Радість у простих речах
Василь любить життя у його найщиріших проявах – у сімейних вечорах, жартах, розмовах, прогулянках, спільних моментах, які здаються буденними, але з часом стають найдорожчими спогадами.
Народився на Київщині. Після служби в армії оселився в Бучі та працював водієм у дитячому садочку. Згодом повернувся до Яготина.
Він дуже любить рибалку. Для нього це не лише відпочинок, а можливість побути на природі, відчути тишу, зібратися з думками і насолодитися спокоєм.
Ще одна його любов – готувати. У родині це завжди було більше, ніж просто їжа. Це була турбота, увага і спосіб зібрати близьких разом.
Дідусь, який дарував щасливе дитинство
Та найбільше Василь любить своїх двох онучок. Для них він не просто дідусь. Він – справжній друг, захисник і чарівник, який уміє перетворювати звичайний день на пригоду.
Він вигадував для них різні історії, гуляв із ними, проводив час поруч і дарував те, що неможливо купити, – щасливі спогади дитинства.
Василя завжди кликали всюди. Бо поруч із ним ставало тепло і весело навіть у найсумніші моменти.
Він є душею компанії – людиною, яка могла підтримати, розсмішити, знайти потрібні слова і об’єднати людей навколо себе. Його присутність змінювала атмосферу. Там, де він, з’являються жарти, розмови, легкість і відчуття родинності.
«Тату, ми дуже чекаємо тебе»
Василь дуже любить свою дружину, дітей і всю родину. Саме сім’я завжди була для нього головною цінністю. Він дбав, підтримував, допомагав, оберігав і робив усе, щоб його близькі почувалися захищеними.
А рідні люблять його. Для них він – дім, опора, любов, яка не зникає навіть тоді, коли поруч стає дуже тихо.
Його чекають удома. Чекають його голосу, усмішки, жартів, розмов, обіймів і звичної присутності людини, без якої родинний світ уже не такий повний.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
