Андрій Коломієць – юний Захисник України, син, брат, друг і людина, про яку рідні говорять із безмежною любов’ю, гордістю і вірою.
Для багатьох він – Герой, а для своєї родини передусім найдорожча людина: син, якого щодня чекають удома, брат, за яким сумують, хлопець із великим серцем, світлими мріями і сильною любов’ю до України.
Талановитий, активний і відкритий до світу
Андрій народився 2003 року у невеликому місті Умань Черкаської області.
З дитинства він був веселим, життєрадісним і товариським. Мав багато друзів, легко знаходив спільну мову з людьми, умів підтримати, розвеселити і бути поруч тоді, коли це було потрібно.
Навчався Андрій в Уманській спеціалізованій школі №12 з поглибленим вивченням англійської мови. Після закінчення 11 класу він уже вільно спілкувався англійською. Був здібним, талановитим і наполегливим хлопцем, який не боявся пробувати себе у різних напрямах.
Ще у 7 класі Андрій взяв участь у Всеукраїнському конкурсі творів з англійської мови на тему: «Моя Батьківщина – це місто, де я народився». За свою роботу він здобув друге місце.
Андрій любив спорт: грав у футбол, брав участь у спортивних змаганнях із футболу та баскетболу. У вільний час катався на велосипеді, читав книги на військову тематику і проводив час із друзями.
Він із тих людей, біля яких легко. Веселий, щирий, добрий, він уміє дарувати радість не лише словами, а й вчинками. Любить робити подарунки, підтримувати інших і залишати після себе тепло.
Після закінчення 11 класу Андрій вступив до Київського транспортного університету на факультет логістики.
Після завершення четвертого курсу університету Андрій прийняв важливе рішення – приєднатися до лав Збройних сил України.
Навесні 2024 року він пройшов навчання у рекрутинговому центрі «Атек». На початку червня підписав контракт із 3-ю окремою штурмовою бригадою.
Мрії про дім, родину і мир
Попри молодий вік, Андрій мав дуже зрілі і світлі мрії. Він понад усе хотів мати власний будинок, створити родину, бути військовим і жити в Україні, де люди більше не чують вибухів, не втрачають рідних і не бояться за завтрашній день.
Він мріяв, щоб українці жили у мирі та спокої.
Пес разом із родиною чекає на повернення Андрія
Перед своїм крайнім завданням Андрій попросив про німецьку вівчарку. Мріяв, що приїжджатиме додому і тренуватиме її.
І його мрія здійснилася: вдома на нього тепер чекає вівчарка на кличку Трей.
А також на повернення Андрія щодня чекають мама, тато і брат.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
