Понад три роки очікування. Понад три роки життя між надією і болем. Так минають дні для дружини Олександра Чудновського.
Олександр родом із Полтавщини. До війни він працював у сфері логістики, будував плани на майбутнє, жив звичайним життям, у якому було місце для роботи, любові, родинного тепла і простих щасливих моментів. Для коханої він не просто чоловіком поруч. Він – опора, підтримка, людиною, з якою існує відчуття дому.
Вона згадує його як неймовірну людину – турботливу, щиру, уважну. Каже, що любить його за надзвичайно добре серце. За те, як він дивився на неї. Любов не зникає навіть через роки очікування.
«Я люблю його за його добре серце. За відчуття дому поруч із ним. За те, як він дивився на мене. За його турботу, підтримку й любов», – розповідає Ілона.
До війни їхнє життя складалося з речей, які на перший погляд можуть здаватися буденними, але саме вони й творять справжню близькість. Олександр дуже любив, коли кохана готувала для нього щось смачне. Особливо – десерти, сирники та чизкейк.
Для неї це було більше, ніж просто приготування їжі. Це був спосіб проявити любов. Вона готувала для нього з теплом, знаючи, що він це цінує. У цих спогадах – не лише запах домашніх десертів, а й відчуття мирного життя, у якому двоє людей будували спільне майбутнє.
Вони багато в чому думали однаково. Планували разом, підтримували одне одного, бачили життя схожим. Їх об’єднували не лише почуття, а й глибоке партнерство – коли поруч є людина, з якою не страшно йти вперед.
«Ми думали і планували все однаково. Зараз я лишилась без своєї опори, без своєї підтримки. І зараз роблю все за двох нас», – каже кохана Олександра.
Найбільше вони обоє любили обійми. Міцні, справжні, ті, у яких не потрібно багато слів. І їх зараз дуже не вистачає. Олександр часто говорив їй, як сильно любить. Називав її своїм натхненням.
Сьогоднішнє життя – це очікування, пошуки і віра. Минуло вже понад три роки, але любов не стала меншою, вона є силою, яка допомагає не здаватися.
«Якби я могла сказати йому щось зараз, сказала б найголовніше: я поруч, я тебе люблю, я тебе шукаю, я чекаю на тебе і я не здамся», – з вірою та надією на повернення Олександра говорить його дружина.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
