Олексій Коршунов – мешканець Бучі. Для рідних він – коханий чоловік, турботливий батько, творча людина і той, з ким дім наповнювався теплом, любов’ю та простими щасливими моментами.
Дружина Олексія – Катерина пригадує: «Наша історія почалася з перших слів і першого повільного танцю на хрестинах. Уже тоді ми відчули, що між нами є щось особливе».
Здавалося, ніщо не зможе завадити їм бути разом. Обоє вже мали життєвий досвід, але найбільше прагнули довіри, щирості й родини – саме такої, про яку давно мріяли.
Олексій – творча людина з творчою професією. Він майстер виробів з гіпсу та реставратор, брав участь у реставрації архітектурних споруд Києва. Його робота вимагала не лише майстерності, а й терпіння, уважності до деталей та любові до своєї справи.
Та найбільшою гордістю Олексія є родина. Він щасливий батько трьох синів, яких рідні з любов’ю називають козаками. Для нього діти – це душа, радість і сенс. Дружина згадує його як найтурботливішого та люблячого батька, який уміє бути поруч, підтримувати й дарувати відчуття справжнього сімейного тепла.
До того, як Олексій пішов служити, їхнє життя було сповнене простих, але дуже дорогих серцю моментів. Їхнім спільним хобі було проводити якомога більше часу разом: дивитися фільми, пекти пиріжки, готувати вечерю. Особливе місце у спогадах займає смажена татова картопля – найсмачніша, бо приготована вдома, для своїх, з любов’ю.
Це були будні, які насправді стали найціннішими спогадами. Час разом, розмови, родинні вечори, дитячий сміх, тепло кухні та відчуття, що поряд – саме твоя людина.
Коли вони запитували одне одного: «За що любиш?», відповідь була однакова: «За те, що у мене є ти. І за те, що нарешті є родина, якої так хотілося». У цих словах – уся суть їхнього зв’язку: любов, довіра, вдячність і спільне бажання берегти одне одного.
Сьогодні дружина Олексія продовжує чекати. Вона говорить про нього з любов’ю, ніжністю і вірою. Для неї він – та людина, з якою пов’язане все найважливіше у житті.
Сини ростуть їхньою гордістю. Вдома його люблять, пам’ятають і чекають.
Спецпроєкт «Голоси тиші» реалізується у співпраці Thebuchacity та ГО «Голоси тиші». Він став можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б) коштом Норвезького агентства з розвитку та співробітництва – NORAD. Погляди, висловлені у цій публікації, належать авторам і не обовʼязково відображають позицію Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти осіб (МК3Б), її донорів або держав-учасниць.
