Після початку повномасштабної війни українські школи змінилися не лише через повітряні тривоги, укриття та онлайн-навчання. У багатьох класах з’явилися нові учні – діти, які разом із батьками були змушені покинути свої домівки через бойові дії. Бучанська громада стала одним із місць, куди переїхали тисячі родин внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Станом на 1 лютого 2026 року у Бучанській громаді зареєстровано понад 11 500 ВПО, саме в Бучі – 9 795. Діти з цих родин прийшла до місцевих шкіл посеред навчального року, без друзів, знайомого середовища та часто – без розуміння, як складеться їхнє життя далі.
Для одних дітей переїзд став сильним стресом і початком тривалої адаптації. Для інших – шансом знайти нових друзів і відчути безпечніше життя. Водночас і для місцевих школярів шкільне середовище змінилося: класи стали більшими, у колективах з’явилися нові люди, а самі діти поступово вчилися співіснувати у реальності, яку змінила війна.
Журналістка Thebuchacity, Марія Карпенко, поспілкувалася із двома сім’ями – родиною ВПО та сім’єю бучанців – про те, як війна змінила шкільне життя дітей та як змінилася атмосфера у класах за останні роки.
Переїзд, нова школа і страх бути «чужим»
Для багатьох дітей найскладнішим після переїзду стала навіть не нова школа, а сама зміна життя. Діти залишали друзів, улюблені місця, домашніх тварин, а інколи – і частину родини. У новому місті доводилося починати все заново.
Олена разом із 11-річним сином Олександром переїхала до Бучі з Маріуполя у 2022 році. До цього родина жила у східній частині України. Після переїзду хлопець пішов до ліцею №3, де вперше опинився у повністю новому колективі.
— Що було найважчим для Олександра після зміни школи?
— Найважчою була мовна адаптація. У попередній школі син більше спілкувався російською, а тут усе українською. Спочатку він хвилювався через це, боявся говорити неправильно. Але діти нормально реагували, ніхто не сміявся, і поступово стало легше.
— Як Олександр переживав переїзд до нового міста?
— Він дуже сумував за домом. Особливо перші місяці. Часто згадував друзів, свій двір, школу. Навіть за котом сумував, бо ми не змогли одразу його забрати. Для дитини це важко – коли за один момент змінюється буквально все.
— Чи легко йому було знайти друзів у новій школі?
— Насправді так. У класі було ще кілька дітей ВПО, тому він не почувався якимось «іншим». Десь за кілька тижнів уже з’явилися друзі, почали разом гуляти після школи.
— Чи відчували ви підтримку від школи?
— Так. Учителі ставилися нормально, без якогось особливого поділу. У класі проводили розмови про підтримку дітей, про те, що всі зараз переживають складний період.
— Чи є різниця між місцевими дітьми та ВПО у спілкуванні?
— У молодших класах я цього не помічаю. Діти просто дружать між собою. У них немає такого, як у дорослих: хто звідки приїхав, хто місцевий. Але думаю, старшим – підліткам важче, бо в них уже є свої компанії та коло друзів.
— Які труднощі залишаються зараз?
— Інколи син усе ще сумує за старим життям. Особливо коли спілкується онлайн із друзями, які залишилися там. Але загалом зараз він уже звик до школи й почувається комфортніше.
Школа після окупації: досвід місцевих дітей
Водночас війна змінила життя не лише дітей ВПО. Для бучанських школярів 2022 рік також став важким досвідом. Частина дітей пережила окупацію, евакуацію або тривале життя під постійними обстрілами та тривогами. Після повернення до навчання багато хто побачив у класах нових учнів, які теж мали власний непростий досвід.
Наталія живе у Бучі понад 20 років. Її 15-річна донька Анна навчається у ліцеї №5 та пережила окупацію міста у 2022 році. Після повернення до навчання у класі дівчини з’явилися нові учні – діти ВПО.
— Як війна змінила шкільне життя Анни?
— Дуже сильно. Після окупації всі діти стали іншими – більш тривожними, дорослішими. Спочатку було важко навіть просто повернутися до звичайного навчання, бо діти постійно говорили про війну, вибухи, пережите.
— Як Анна сприйняла появу нових дітей у класі?
— Спочатку їй було незвично. Частина учнів прийшла посеред року, хтось був закритішим, хтось – навпаки, дуже швидко вливався у колектив. Але з часом діти здружилися.
— Чи змінилося спілкування між дітьми після 2022 року?
— Думаю, діти стали більш уважними одне до одного. Усі розуміють, що кожен пережив щось своє. Через це стало більше підтримки між однокласниками.
— Чи розповідала донька про ставлення однокласників до дітей ВПО?
— Вона каже, що зараз уже ніхто особливо не звертає увагу, хто ВПО, а хто ні. Якщо людина нормальна у спілкуванні, то всі дружать.
— Чи були конфлікти між дітьми?
— Якихось серйозних – ні. У підлітків бувають сварки, але це звичайні шкільні ситуації, не через статус ВПО.
— Як змінилася атмосфера у школі після початку повномасштабної війни?
— З одного боку, діти стали більш дружніми. А з іншого – стало більше тривожності. Повітряні тривоги, новини, постійний стрес дуже впливають на школярів.
— Чи вплинуло збільшення кількості учнів на навчання?
— Так, класи стали більшими. Донька каже, що іноді вчителям складніше приділити увагу кожному. Але загалом школа намагається адаптуватися до цього.
— Чи комфортно Анні зараз навчатися у школі?
— Думаю, так. Звісно, це вже зовсім інше шкільне життя, ніж було до війни. Але школа для дітей зараз – це не лише уроки. Це місце, де вони можуть бачитися з друзями, трохи відволікатися і відчувати хоча б якусь стабільність.
Попри різний досвід, обидві сім’ї говорять про одне: дітям значно легше знаходити спільну мову, ніж дорослим. Молодші школярі швидко знайомляться та починають дружити, а підлітки поступово вчаться приймати нових людей у своєму середовищі. І хоча війна сильно змінила шкільне життя, саме школа для багатьох дітей стала місцем, де вони знову відчули підтримку, спілкування та хоча б частину звичного дитинства.
Школа як місце підтримки та нових викликів
Після 2022 року школи стали не лише місцем навчання, а й простором психологічної підтримки для дітей. Через війну багато учнів були змушені змінити домівки, друзів і звичне середовище, тому саме школа для багатьох стала місцем, де можна знову відчути стабільність і безпеку.
У навчальних закладах проводять зустрічі з психологами, тематичні години спілкування та різні заходи для адаптації учнів. Вчителі намагаються більше уваги приділяти емоційному стану дітей, підтримувати їх та створювати дружню атмосферу у класах. Водночас за словами батьків, у молодших класах адаптація часто відбувається природно – через звичайне дитяче спілкування, спільні ігри та нові знайомства.
У школі немає поділу на ВПО чи не ВПО. Всі діти рівні. Вчителі однаково ставляться до всіх учнів і намагаються зробити так, щоб кожна дитина почувалася частиною колективу.
Разом із тим, після збільшення кількості учнів частина шкіл Бучі зіткнулася з додатковим навантаженням. У деяких закладах класи стали більшими, а вчителям довелося працювати з дітьми, які мають різний рівень підготовки та психологічний стан. Це вимагає більше уваги, терпіння та індивідуального підходу до кожного учня.
Попри труднощі, співрозмовники зазначають, що школи намагаються створити комфортні умови для всіх дітей. Окрім навчання, важливу роль відіграють позакласні заходи, спільні проєкти та шкільні активності, які допомагають дітям знайомитися, спілкуватися та відчувати підтримку одне одного.
Окремим викликом залишаються безпекові умови та укриття. Через постійні повітряні тривоги навчання часто переривається, а частину уроків діти проводять у сховищах. Учні зізнаються, що поступово звикли до нових реалій, хоча це все одно впливає на концентрацію та навчальний процес.
Що змінила війна у школах
За останні роки школи Бучі змінилися не лише через збільшення кількості учнів. Змінилася й сама атмосфера. Діти стали більше говорити про психологічний стан, підтримку та безпеку. Попри труднощі, більшість дітей поступово адаптуються до нових умов. Хтось знаходить друзів одразу, комусь потрібен час. Але у багатьох випадках саме школа стає тим місцем, де дитина після переїзду починає відчувати стабільність.
І хоча проблем залишається чимало – від переповнених класів до психологічного навантаження – співрозмовники сходяться в одному: діти значно швидше вчаться приймати одне одного, ніж дорослі. І, можливо, саме ця проста дитяча здатність приймати інших сьогодні допомагає школам Бучі залишатися місцем, де навіть після втрати дому можна знову відчути себе частиною спільноти.
Також читайте: Державна чи приватна школа в Бучі: що обирають батьки та які переваги й недоліки існують
Thebuchacity – незалежне онлайн медіа Бучанської громади. Ви можете підтримати нашу роботу.
